Маленький Великий Монстр
Вона завжди скаржилася на поганий настрій, була небагатослівною і майже ніколи не відповідала на телефонні дзвінки. Спочатку це було якось непомітно, бо хотілося сховатися від людства, від хаосу, від метушні. Але одного разу Грейс зрозуміла, що вже перечитала книжок із психології і не помітила, як сама стала ідеальним «об’єктом для досліджень» людської особистості…
Кожен новий день насторожував її сутність. Намагаючись виправити заварену нею самою кашу, хотіла вхопитись за руку допомоги, але руки не було. Втрачені усі, хто міг стати хоча б найкоротшим рятувальним мотузом.
Пізно, каша вже згусла і з неї не вибратися… Мабуть… Але ж є ще надія. «Надія мене і врятує», - подумала Грейс і вмостилася на диван думати, а точніше – складати план порятунку.
Нічого не виходило. Кожна думка ховалася за іншою, і день так би й закінчився шипінням телевізора, якби з полиці не зблиснула Та сама книжка. Та, з якої все почалося.
«Ну от, як завжди, – пролетіло в голові, – шукай вихід там, де вхід», – і посміхнулася в душі до себе.
Почався Replay для сторінок, які вже давно вивчені вздовж і впоперек, горизонтально і вертикально, зверзу вниз і знизу вверх…
Довго не довелось чекати. Уже в перших абзацах автор просить: «Погляньте у дзеркало і скажіть собі, що ви себе любите, що ви такі, які є і цим ви найкращі. І головне – не забувайте робити цю процедуру кожного ранку. Посміхніться і не втрачайте себе»…
Книжка вже давно лежала на підлозі, коли Грейс дивилася у своє відображення і плакала. Вона й забула, як це – гарно виглядати, посміхатися, радіти. Її засмоктало у рядки з літер, які вона знає ще з дитячого садка.
«Замість того, щоб стати кращою, ти виростила в собі, всередині себе, монстра. Весь цей час він їв тебе зсередини, а коли йому залишилося ще трохи, тобі стало тісно у своєму тілі…» Такий короткий монолог і став тим шляхом до виходу.
Дивлячись на своє відображення на будь-якій поверхні, роздивись уважно, чи не заховався в тобі монстр…
2.08.2011 10:13
