Після дощу
Вдивляється небо у дзеркало озера
Роблячи зачіску з білих хмаринок,
Розкидає вогники білого золота,
Їх вітер здуває єдиним поривом.
Руйнуючи дзеркало подихом заздрісним,
Виманює сонце із кучерів зачіски.
Впіймає, ховається наче б то вражений,
Шукає нової незграбної зачіпки.
А дзеркало в неба очей синь позичило,
Собою милується самозакохано.
Йому після зібраних сліз так незвично
Відчувати себе, по новому, містично.
Дрогобич, 2011