Я бачу навколишній світ,
крізь скло у квадратній рамці,
через якусь прозору стіну,
із сонцем вітаюся вранці,
що встало мене збудити зі сну.
Птахів випадкових політ,
я в очі дивлюсь перехожим,
чужим, на мене не схожим,
що бачуть навколишній світ,
можливо моїми очима,
та завжди проходять повз мене,
минають роки, дні та люди,
а я лишаюсь коло тебе,
моє вікно зі мною всюди.
Крізь сніг, крізь час, а я крізь скло,
дивлюсь вперед, життю назустріч,
з`ясовую у чому річ,
я пізнаю добро і зло,
вбираю в себе наче воду,
збираю пил на своє листя,
в собі коріння концентрую,
сприймаючи весну за щастя,
свою любов усім дарую.
Не знаючи легень твоїх об`єму,
в повітрі брудному я розчиняюсь,
на стовбур тонкий свій опираюсь,
я рослина на підвіконні твоєму.
