Дивіться у своє серце!
Вони стікають краплинка за краплинкою, а потім несуться потоком.
У переддень Різдва з вірою у свій народ
Обіймаю серцем
В українців багато болю.
Випалених душ, зруйнованих осель, знищених сімей. Стиснутих, поламаних і вибитих зубів.
Українець уміє терпляче мовчати, стискати кулати, зціплювати зуби і слухати.
Слухати, як паплюжать, мову. Як кривдять жінку. Як осуджують інтелігенцію, виривають корніня, розривають сімї і протиставляють роди.
Терпіти, щоб не було гірше.
І це не хтось робить із нами. Це ми самі.
Самі своїми руками, голосом, ротом ми промовляємо, що у когось краще, що у нас так не буде, що нам не судилось, що вони змогли, бо у них..., а ми не такі.
Ми і справді не такі. Проте боїмося цього, неусвідомлюємо і не приймаємо.
Ми зневажаємо і знецінюємо себе сумнівами. Ми знищуємо себе порівняннями з кимось. Ми полонимо себе очікуваннями, що хтось прийде і зробить. Ми боїмося за життя віддаючи своє щастя комусь.
Своєю зневагою, знеціненням, відчуттям другорядності ми створюємо світ, у якому нам тісно. А зовнішній світ нам це підкрюплює. Звертає увагу, мовляв: "Подивіться, якщо не припините чубитися "за курку, за межу" - втратите свою землю. Якщо не зупинитесь топити горе і радість горілкою, залишитесь без сімї. Якщо далі будете боятися говорити своєю мового, втратите голос. Якщо далі будете стояти осторонь, коли вас при вас зневажають, втратите себе. Якщо далі будете тікати від себе - втратите все.
Якщо не визнаєте свою силу по праву свого народження українцями - вас нестане!"
В українців багато болю і сліз.
Проте в українців є пісня, що лунає голосніше за вибухи. В українців є мова, що здатна топити кригу. В українців є жінка, якій під силу створювати світ душею. В українців є чоловік, в руках і мозку якого винаходи людства.
Знайдіть кожен своє місце у своєму домі.
Роздивляйтесь довкола, але більше дивіться у своє серце.
Місце, де я у себе вдома. Україна, 10.00 06.01.2022