16.08.2011 00:20
-
338
    
  2 | 3  
 © Рівнянин

Місто моє, я стомивсь вертати

Місто моє, я стомивсь вертати 

До твоєї осені у снах. 

Пташенятко випхнули за грати, 

Та не звикло злякане літати 

В піднебессі і тамує жах. 


Певне, я малеча, ще малеча, 

Що збира каштанові свічки. 

Всі блукання, всі шукання – втеча 

Від журби, яка спада на плечі, 

Мов сніжинки, краплі чи роки. 


Тих, кого залишив, зву ночами. 

Скільки місць, де серце проросло: 

Ленінград – розлуками й вітрами, 

Маріуполь – світлими думками, 

В Харкова осяяне чоло. 


А в тобі лишив жовтневу днину, 

Коли сонце грається у злоті, 

Коли вітер шарудить дитинно 

Листям, і срібляста павутина 

Блискає в останньому польоті. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.03.2014 00:42  Мальва СВІТАНКОВА 

Цікаво...

 16.08.2011 09:23  Тетяна Чорновіл 

Гарний вірш!