19.08.2011 18:09
412 views
Rating 5 | 2 users
 © Автор Невідомий

Ти - тінь сонця

River flows in you.

Табула раса. 

Чистий лист і крапка на ньому.Тінь сонця назавжди лишиться на моїх віях з тим днем, коли ти прийшов. Я не пам`ятаю, як ти пішов. Мабуть, цього не було. Ти просто прийшов і залишився. 

Ми не шукали пояснень життю, просто жили. Руйнували межі можливого, малювали власний світ, вірили дощам і вітрам, що єдналися з нами під невмілі мотиви буденних романтиків електронної ери...Такі незвичні для світу, і такі рідні одне для одного. До нас не люблять звикати люди, а ми майстерно вивчили їх лади та тональності, так просто, невимушено і впевнено. 

Ми не звикли носити маски, і не ховаєм серце під парасолі - не паперове ж. 

Коли захочеш зірвати маску з когось, пересвідчись, - на 100%, що його зміна буде варта того болю, якого ти можеш завдати йому цим маневром, і на 200% - що якщо ти і зміниш своє ставлення до нього, то тільки на краще. Маски мають властивість приростати, залишаючи страшні рани, коли хтось її зриває з носія.А ми так щиро залишали рани на душах одне одному, намагаючись здерти таку стійку фарбу, що виявилася справжньою шкірою: ми звикли до масок на обличчях людей. На моїх вустах назавжди лишаться шрами від твоїх ніжних губ. На серці назавжди поставлена мітка - "твоє". І душа отак лишилася полоненою твоїх очей. Арешт із достроковим звільненням. 

Я навчилася літати з одним крилом. Зуміла літати тоді, коли натовп так безжально розіп`яв мої крила на асфальт. А ти так легко змінив мою стихію, і навчив насолоджуватися дикими неприборканими хвилями, тими, що з гірко-солоним присмаком від чужих сліз, що гарячі, бо у них спочило наше сонце.На березі назавжди лишиться тінь нашого сонця, що посилало нам своє проміння у снах, які ми з тобою бачили так рідко. По середах о четвертій ранку...Ми існували в житті так мало... А потім дощ, і чашка чаю. І все, як раніше. Дві окремі цяточки у безкінечній юрбі. Дві окремі лінії, що перетнулися під кутом дев`яносто градусів і розбіглися у полярних напрямках... 

Я ніколи більше не дивитимуся у твої очі, а ти у мої. Там надто багато несказаних слів, яким надто тісно в наших голосах... 

Але я все одно залишуся полоненою твоїх очей... 

Хвилі часу зализують мої рани мертвою, солоною, цього разу від моїх сліз, водою. Вона холодна, і склом електричного болю обмежує мою й без того маленьку душу... Чотири стіни, час, біль, пам`ять - суцільні межі. Сіль на рани.Ти вже не пам`ятаєш мого обличчя і голосу, і просто схиляєшся над гітарними струнами у пошуках відповідей на питання, а під твоїми пальцями так ніжно несміливо, тремтяче бринить та мелодія, що ми її колись грали вдвох... 

Я пам`ятатиму тебе завжди. Ти потрібен мені. У кожного є такі моменти, речі чи люди, яких він вічно береже у пам`яті і нікому про це не розповідає. Це називається просто - берегти пам`ять. 

Я не пам`ятаю, як і коли ти пішов. Мабуть, цього не було. Ти прийшов і залишився. 

"Відбитки наших пальців на життях, котрих ми торкаємось, не вицвітають." 

Просто планета стала обертатися швидше, тіні на стіні ожили, а небо залишилося у нашому серці. 

Це просто ти. І я. 

Два незакінчених соло.Перша і остання сторінки однієї книги. 

Безмежна лінія, що єднає світ у обрій. 

Останній колір, який шукає художник.Остання нота незавершеної симфонії. 

Останній шедевр у тандемі історії Всесвіту з натхненням. 

Ми залишимося тільки у нашій пам`яті. Нас не збережуть шекспірівські сонети та сонати Бетховена, нас не знатимуть полотна Моне... Не бачитимуть сни, телебачення і очі мільйонів глядачів... 

У нас тільки тінь сонця, вічна і єдина. 

"Ріки течуть у тобі." 

Ти. Я. Світ. 

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Есе, Про любов, Про красу, Про кохання, Про щастя, Про життя, Про час

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Эссе - Геометрия». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Есе - Ілюзія». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Автор Невідомий.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.10.2011 13:57  Єва Психея => © 

дякую...


гарно...

 19.08.2011 19:18  © ... 

Дякую... Чуже-мій біль завжди находить вихід тут...

 19.08.2011 19:17  © ... => Тарас Іванів 

Я впізнаю себе у одному з мільйонів полотен Бога. Думаю, це майстерніше - написати стільки, і не повторитися жодного разу. Бог знайшов час, щоб написати мене. На біса мені обмежена кількість полотен земних творців, що є тільки посланцями, навіть талановитими, якщо я написана Творцем? Думаю, це більш вагомий аргумент для того, щоб пишатися.

 19.08.2011 18:46  Тарас Іванів 

Може ви впізнаєте себе в полотнах Ієроніма Босха?..

 19.08.2011 18:12  Оля Стасюк => © 

Захоплююче

Публікації автора Автор Невідомий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо