Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.08.2011 17:31Нарис
Про природу  Про життя  
23000
© Григір Колиба

Весільний капелюх

Віддається однокласниця Маруся Семенюк. Гуляють весілля в хаті колишнього брата Василя. Наш сусід Юсько Надставний витинає польку вліво, коломийку, гуцулку… Грають троїсті гостовецькі музиканти під проводом відомого скрипаля Михайла Острижнюка. В Юська на голові чудовий капелюх з високим красивим пером і 4 шнурочками внизу, що облягають творіння тірольського майстра, криси (краї) делікатно прикрашають оранжеві шкіряні смужки… 

Я, зелений студент Львівського університету, не можу звести очі з красеня капелюха танцюриста і дами. Гуляка приспівує: «Ой дудне той дудне, обернули стару бабу бідов (?) на полудне…» Розпашіла грудаста молодиця, з лицем стиглої помідори, ніби встидається і закриває рукою писок нескромному співакові. 

***
 

Надворі під відчиненим вікном, з кимось розмовляють мої Тато Михайло і любуються забавою. Вони високочолі, високі, кремезні, сизоокі, довгообразі з роздвоєним підборіддям; вдягнуті в дорогу жовтувату куртку американських льотчиків. Якусь долю секунди вони зловили мій вогнистий погляд на капелюх. Зайшли до хати, сіли на лавку. Коли капелюх замаячив поруч них, вони встали, зупинили спотілу пару і сказали: «Юську, кілько меду за капелюх? » Сусід відповів: «3 л пане Колибаб’юк.». «А може стане 2л?»,- з усмішкою сказали Тато. Юсько відповів: «2,5 л, сусідо». 

Тато мене покликали пальцем і сказали: «Біжи додому, скажи нашій Мамі, аби вже дали 3 л меду. Через хвилю маєш бути з медом коло мене». 

Пчоли в саду були стривожені від весільного гуку. Голосно співали різними голосами тужливу галицьку пісню: «Чи ви хлопці спали, чи ви в карти грали, що Ви Україну полякам програли». Я сказав Мамі просьбу чоловіка. Вона здивувалась і з злістю сказала: «Вже врабував у Юська капелюх? На, бери, неси!»  

Музиканти грали з притиском, раптово танець скінчився. Розігріта пара зупинилась коло Тата. Я прибіг, вручив мед Татові, який сказав: «Юську, твій мід, а капелюх мого сина-студента, який мусить стати вчителем, або індзінером». Сусід відповів: «Але ми згодилися за 2,5 л, а Ви даєте 3 л». Батько відповіли: «Ти спочатку хотів 3 л, то чому Тобі не зробити приємність?» Юсько взяв 5 кг меду і в той же момент з нього зняли капелюх і дали Татові, який передав його мені і сказали: «Здоровий носи, на кращий сам собі зароби, дивися, аби не вкрали». Я був дуже зворушений і з великою радістю вбрався в капелюх… 

***
 

Тато мене взяли під руку, люди розступились і, мені здалося, що вони оглядають чи мені пасує … 

Ми зайшли в пасіку, сіли на скрипучу лавку. Тато з глибокою задумою дивились в глибину саду, їх лице набрало тужливого закрою і я почув: «Я прожив тяжке і цікаве житє. Мене похапує серце, яке мені шепче, що я не дочекаю до Твого весілля, але гроші залишу нашій Мамі. Вчись, Григір, бо що замолоду досягнеш, на старість мов знайдеш і будуть з тобою рахуватись люди. З людьми. З людьми трудно порозумітись, бо часто вони зухвалі, завчені, зрадливі, злодійкуваті. Попасти на добру людину для житє дуже тяжко. З пчолами легше, вони не зрадять і віддячать стократ своєму газді. Я зумів купити польську господарку з меду в лемка Пушика, прийде той час, що хата осиротіє і раджу тобі викупити хату в братів-сестер. І мені буде легше лежати в могилі, коли ти і поли будуть пам’ятати мене…Я пережив 12 влад, знав тисячі людей різних, але поли світліші і шляхетніші за всіх людей разом взятих…» 

***
 

Через кілька років не стало Тата. А ще… Я знайшов знищений капелюх, в якому виявились дві діри, перо зламане, шнурочки розірвані. Це з зависті зробили ті «рідні», які не дочекались, коли мене виженуть з вищої школи, які я закінчив до 25 р. І я з сумом, гіркотою і ненавистю до рідних повісив капелюх в галереї. Французи мають рацію, коли говорять, що рідні і друзі успіху не прощають… Мама не хотіли мені зробити весілля (шосте і останнє в сім’ї). Брат Василь з притиском сказав: «Мамо, будьте однакові до всіх дітей, Григір Ваш син, Тато залишили гроші на 3 весіль». Весілля було сумне, бо декілька місяців перед ним померла Мама нареченої Ярослави… 

***
 

Мама пережили Тата на 24 р. і 5 місяців. Через 7 років після смерті Мами купив в «колишнього брата» Дмитра рідну оселю, бо де діти вже 50-пневу пасіку. А хто виконає заповіт Тата як не я. З часу гучної забави пройшло майже 40 років. Я встиг побачити світу: Сибір, Польща, Крим, Кавказ, Причорномор’я, Молдавія, Білорусь, Москва, Київ, Ленінград… В 1988 р. гостював в дорогого стрия Григора в США, який при таємничих обставинах загинув в автомобільній катастрофі. Його син Орест працював 3 роки в американській амбасаді в Києві. Єдиний син Орест бродить по світу на протягах чужих вітрів, шукає легкого хліба- долі під проводом колишньої дружини- мандрівниці. А хто буде доглядати пасіку, як мене не стане… 

***
 

Після смерті Тата всі родичі на чолі з Мамою залишили пчіл напризволяще… Раділи, що їх не будуть «кусати» бджоли… В 1976 р. було 7 сімей. В червні закрили льотки в 4 сім’ях і вони задушились. В кожному вулику було декілька десятків живих чорних пчіл, які ледь тріпотіли крильцями, пересуватись не могли. Рамки у вуликах зламались і мед витікав з них тоненькими струмочками. Але залишилось 3 сімї живими, з яких я взяв 180 л меду, вартість якого в 1,5 рази більша мого заробітку вчителем за 1 рік. Згадались слова Тата: «В 1938 р. в мене наймитували 2 галицькі інтелігенти, які були бідні, обдерті і голодні (вчитель і адвокат). Наймитом в ніякої держави ніколи не доробишся. Треба бути газдою (приватним власником, як кажуть тепер), аби не задушила держава контигентами, податками.» Я взявся серйозно за розширення пасіки, з якої крали десятки років, рамки з червою, вощиною… 16 років крали мед з медогонки свої рідні. Коли я привіз з міста доцента, який працював і сторожував щоб не розтягали мед з медогонки, рідні помічники чорно озлобились і 19 років вже не помагали і не крали…під тиском фактів прийшлось зробити петлі на вуликах і закрити їх на замки. В 1992 р.пішло в зиму 54 бджолосім’ї, а в травні 1993 р.на пасіці цвинтарна тиша, жодної живої бджілки у вуликах. Правда прилітали чужі пчоли- крадійки, які грабували мед-сироп у мертвих вуликах. 

Нічні пасічники (2 колишні рідні брати і племінник, що живе через дорогу) підозріваються мною і людьми села в крадіжці 10 квітня 2001 р. і 27 квітня 2004 р. 7 вуликів (11 найсильніших сімей). Міліція з Коломиї і Івано-Франківська була бездіяльна і робила все навпаки, щоб не виявити крадіїв. 4.11.2001 р. викупив у колишнього брата Дмитра рідну хату за 2000 ам.дол. 12.09.2004 р . Дмитро помер. 

***
 

Рідною кривулястою вулицею «Та Гора» шкандибає старий зарослий пригнутий до землі чоловік з коштуром. За ним на однаковій відстані біжить вірний молодий чорно-білий пес. Пан Юсько порівнявся з галерею (верандою) вже моєї хати. Старий жалюгідний капелюх, моя колишня студентська радість, очима-дірками дивиться через покутську галерею, мов через грати в’язниці на свого колишнього господаря. Мої очі зволожились. Я запрошую пана Йосипа на чарку з свіжим медом. Він обіцяє прийти пізніше, бо йде шукати фіру, щоб привести сіно з поля. 

***
 

Сивий одинокий пенсіонер сидить на сходах рідної хати. Далеко сполудня. Сонце між кріслатим горіхом (який колись посадив…) і височезною ялицею, припікає, парить… Можлива злива. В рідному саду 50-пнева пасіка, яку обкрадали і душили багато раз. Тисячі молоденьких «божих комах» роблять перші обльоти в своєму житті під поглядом старих бджіл - виховательок. Вони літають, радісно співають в сонячних снопах саду, де незрівнянна краса і воля в порівнянні з вогким мороком рідної домівки- вуликом. А мені вчувається в бджолиній поезії саду та близька-далека музика, яка майже 40 років тому грала на «День добрий», «Ще не вмерла Україна» , але співати не наважувались… Повільно згасає день і разом з ним бджолина музика в саду. 

***
 

Завтра на східних кордонах нашої Вітчизни України зійде Сонце і, майже через годину освітить рідну Галичину. І через деякий час молоденькі пчілки-трудівниці разом з своїми старшими сестрами полетять на городи, облоги, ліс, мальгашу збирати нектар-мед – чудовий дарунок природи любовного зв’язку бджоли і квітки… 

***
 

Кінець червня. Найдовші дні. Тепла ніч. Спекотний вологий літній день. Крилаті трудівниці мовби роями летять в ліс, в якому бурхливо цвіте липа. Поли повертаються до рідних домівок переповнені нектаром, пилком… В таку прекрасну пору пчоли нікого не кусають, вони рятують себе і свого господаря. Є відповідальна робота. Треба приготувати медогонку, посуду на мед, який вчасно зібрати, привезти у місто, продати… 

Дочекатись блудного єдиного сина Ореста, який мандрує і наймитує у чужій заокеанській стороні. Зрівняти його з людьми і в час весілля в ресторані, коли він буде танцювати з нареченою, вбрати його в зеленкуватий з високим пером - весільний капелюх… 

Івано-Франківськ грудень 2006
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
11.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Синє, майже чорне
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
Нарис Про життя
15.10.2011 © Тетяна Чорновіл
Тепло сонячної іскорки
21.08.2011
Весільний капелюх
29.07.2011 © Наталія Олександрівна
Біль
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.4 (МАКС. 5) Голосів: 5 (2+3+0+0+0)
Переглядів: 284  Коментарів: 1
Тематика: Нарис, життя, природа, весілля, капелюх
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.08.2011 22:01  Каранда Галина 

незрозуміла якась у Вас сім"я... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +90
ВИБІР ЧИТАЧІВ
06.01.2012 © Т. Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
27.03.2012 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
11.12.2016 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди