І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 30 - 32
30.
Жила собі жінка, яка поводилася зі своїм чоловіком надзвичайно ніжно, виказувала йому свою любов і говорила відповідні слова – мовляв, якщо станеться йому смертельно захворіти, то нехай краще вона сама помре першою, тому що його смерть їй було б не пережити. І подумав чоловік: а добре було б узнати, як вона буде себе поводити насправді, коли його не стане.
І от затіяла вона одного разу на річці велике прання і провозилася з ним до десяти годин і ще нічого не їла. Коли ж чоловік побачив, що вона повертається додому, то він ліг на спину, розкинув руки, як мертвяк і затамував подих. Знайшовши його у такому стані, жінка злякалася і спробувала звернутися до нього, але він мовчав. Вона склала йому руки на грудях, але ті зразу ж судомним рухом упали знову, і їй здалося, що він якраз в цю мить раптово і помер. Що ж робити, подумала жінка. Здійняти крик? Але я заморилася, ще не просохла і ще не снідала. Спочатку треба б переодягтися в сухе і поїсти.
Переодяглася в сухе, підсмажила собі яєчню, з’їла її, та і залишками солонини від вечері не погребувала. А як поїла, то захотілося їй пити, і взяла вона невеликого розміру глечика, та й поспішила з ним у погріб за вином. Але перш ніж глечик був налитий доверху, - хтось заходився відчайдушно стукати в ворота. Так їй і не сталося випити – поставила глечика на приступку в погребі і побігла відкривати. Виявилося, що прийшла сусідка.
«Що це ви так запираєтесь, - поцікавилась вона, чи не сталося чогось поганого?» Тоді хазяйка заплакала і розказала, що її чоловік раптово помер. Зібралися і інші сусіди, чоловік приблизно з двадцять, стали над мертвяком і заголосили. І добра жінка вигукнула: «Дорогий мій чоловіче, чому мені так погано, як накажеш жити далі?» І почала ламати руки. Чоловік вирішив: - пожартував і досить, сів на ліжку і сказав: «Жінко, ти гарно поснідала, і зараз тобі погано, тому що ти так і не встигла випити вина з глека, якого ти залишила в погребі».
Зразу ж загальне горе перейшло у веселощі, але винуватцю торжества запало в душу те, як поводила себе його жінка, повіривши в смерть чоловіка. Та і кому захочеться узнати, що буде робити дружина після твоєї смерті!
Францискус Петрарка говорить: вона буде горювати і перебувати в самоті або ж заведе собі іншого чоловіка, і тоді її поводження стане його турботою. Адже обов’язки праведної дружини полягають у тому, щоб зберігати вірність тобі при твоєму житті. Чи може ти вважаєш, що їй належить залишатися вірною і твоєму бездушному праху, як говорить Вергілій?
А скільки заміжніх жінок мріє про інших чоловіків при житті свого чоловіка! Та ще й думають при цьому так: якщо станеться померти моєму чоловікові, то звідкіля мені треба буде взяти чоловіка красивішого, доброчеснішого і багатшого, чим цей? Адже честі від цього, як кажуть, не зменшиться, думки митом не обкладеш. Нікому не дано пізнати думки власної дружини в інший спосіб, окрім розказаного вище.
31.
Розповідають про одного чоловіка, який заборонив своїй дружині думати. І от одного разу, коли він був відсутнім, підсмажила вона півня і з’їла його всього. І з хитрим задумом лишила на столі об’їдені кістки. Коли чоловік повернувся додому і побачив на столі недоїдки він сказав: «А про мене ти не подумала? Могла б і чоловікові курятини залишити». Та дружина відповіла: «Ти ж заборонив мені думати, от я про тебе і не подумала». І зняв він з неї свою заборону.
Та й кому не захочеться узнати, як буде поводити себе жінка після твоєї смерті, бо, не відаєш навіть як вона поводить себе при твоєму житті в твоєму ж власному домі! Та не тільки лише дружини: а обоє один одному під стать – клянуться у взаємному коханні, допоки вони разом, а лиш твою дорогу половину приберуть і навіть прах ще не встигне охолонути – вони вже заводять собі нового чоловіка або нову дружину.
32.
Їхав одного разу по полю єпископ з поїздом із сорока коней, і побачив він на ріллі селянина. Мужик кинув орати, сперся на плуга і поглянув на вершника. Єпископ під’їхав до нього і спитав: «Скажи-но мені, шановний, та тільки чисту правду, що ти подумав, побачивши мій поїзд?» Мужик відповів: «Подумав я, мій пане, чи доводилося ось так, із сорока кіньми, роз’їздити по світу святому Кіліану Вюрцбургському». Єпископ заперечив: «Адже я не тільки єпископ, але і світський князь. Зараз ти бачиш в мені світського князя, а якщо хочеш побачити єпископа, то приходь в день Святої Богоматері в Вюрцбург, там ти його і побачиш». А мужик взяв тай розреготався. Єпископ спитав, що в цьому смішного. Мужик відповів: «А коли чорт забере князя, куди подінеться єпископ?»
І єпископ поскакав геть, бесіда йому набридла.
Примітки:
- Святий Кіліан – католицький святий, за переказами мандрівний єпископ, що проповідував на Майні і страчений з двома товаришами у Вюрцбурзі;
- День Святої Богоматері – 15 серпня.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року