26.08.2011 22:49
-
475
    
  7 | 7  
 © Тарас Іванів († 2012)

Мій статус

Обмірковуючи жалюгідний статус, 

Розумію, народився я не там. 

Благодать пестить усіх, де садять кактус, 

І на скелях, що не здалися вітрам. 


Чорноземи чорнолюдкам не дістались, 

Та й у тундрі , схоже, теж щасливий сміх 

Скрізь звучить. Лиш ми, як гниди, впхались 

В світ перевертнів, чи звернутих утіх. 


Розфуфирені кепкують крокодили 

З мас загального, ріденького лайна, 

Чим стаємо ми, бо нам любов привили 

До Господнього, до Віри, до Добра. 


Що ж ти, Боженько, до долу тягнеш руки? 

Невже небо в безнадії туги снів? 

Відлетіти б, де не плачуть круки, 

Де не чутно їх надривний смутку спів. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.03.2012 17:20  Оля Стасюк 

 28.08.2011 15:22  Сашко Новік 

в першому стовпчику вгадується натяк на "землю обетованную", в другому расиські нотки, а в третьому про те як у нас люблять макіяж. Дуже сподобалися круки, готичні птахи))). Вірш реально крутий. Автору зачот

 27.08.2011 13:35  Оля Стасюк 

Гарні звороти.

 27.08.2011 10:42  Тетяна Чорновіл => © 

Круто! Я наче й полегше висловиласЬ, та мій вірш канув у застінки цензури! Так що оголошую поетичну мовчанку, поки не з"явиться (((