Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.08.2011 22:29Оповідання
Про життя  Про дружбу  Про кохання  
30000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

За ковток кохання

Дарія Китайгородська
Опубліковано 27.08.2011 / 6011

Моя бабця - хай земля їй буде пухом - була відьмою. Усі молодиці й дівчата з навколишніх сіл бігали до неї за маззю чудодійною, яка веснянки виводила; гадати приходили на долю і коханого; горілку-настоянку купували - чоловіків від пияцтва відвертати. Майже всі ходили не криючись: справа відома, далеко не нова. А дехто навідувався вночі, коли ніхто не бачив: за зіллям приворотним - любовним напоєм. Бабуся не всім його продавала, і справа була не в грошах. Отримати зілля міг тільки той, хто був на межі відчаю, для кого воно залишалося останньою надією хоча б короткий час побути з коханою людиною. Потім доводилося платити гірку ціну, для кожного - свою.

Одного разу щось сталося, й років за п`ять до смерті (я тоді ще в школу не ходила) бабця перестала варити зілля. І як її не просили, ніколи більше не погоджувалася. І рецепт нікому не розповідала. Навіть своїй дочці - моїй мамі.

Мене завжди цікавило, що тоді сталося. Але дізналася я про це тільки тепер – цілком випадково.

Цього року виповнюється двадцять років зі смерті моєї бабусі. Я сиділа в неї на руках, коли вона померла. Кажуть, відьмі важко йти на той світ. Не знаю, моя бабуся упокоїлася легко і швидко: змахнула рукою, закашлялась - і через секунду покинула нас.

Поховали її за традиціями, поминки влаштували, в церкві панахиду замовили. А коли прийшов час труну запечатувати, - відбувалося це взимку, - замело всі дороги: ні пройти, ні проїхати. І не змогла моя мама вчасно освяченою землею бабусину могилку посипати-запечатати: наш сімейний цвинтар знаходився за п`ятдесят кілометрів від того села, де зараз живуть мої батьки. Вночі морози стояли, вдень знову снігом замітало: замети були такі, що машини загрузали. Але ніхто особливо не хвилювався до того моменту, поки бабця не з`явилася мамі уві сні.

Як зараз пам`ятаю: вранці мама прокинулася бліда з переляку і розповіла моєму татові, що їй наснилася бабуся, яка погрожувала: «Валько (це ім`я моєї мами), ти що, хочеш, щоб я до тебе ходила? Не будь дурепою, швидко могилу запечатай! Ти ж знаєш, страшний гріх на мені, він мене піднімає, спокою не дає, біда може трапитися...»

Мама в той же день змусила тата везти її на цвинтар. Але доїхали вони тільки до повороту в село: до цвинтаря залишався ще чималий шмат дороги, однак машина застрягла. Там вони промучилися до пізнього вечора, потім мама розсердилася, плюнула і пішла туди пішки, через замети. Поки дійшла - була вже ніч. Проте їй було зовсім не страшно. Вона увійшла на цвинтар, знайшла бабусину могилу і обсипала її навколо святою землею. І більше бабця їй не снилася.

Зате нещодавно приснилася мені: нібито я піднімаюся сходами бабусиної хати, а вона стоїть на порозі: у чорному костюмі, волосся зібране під капелюшок, посміхається, але очі сумні. Я запитую її: «Бабусю, що сталося? Чому ти сумуєш?» А вона мені каже: «Ти пам`ятаєш мою подругу, тезку Марію Партизанку? Навідай її та передай: прошу розповісти і віддати тобі те, що я залишила...»

Прокинулася я і думаю: як же мені Марію відвідати? Вона давно померла. Та й їхати в те село якось не з руки: поїздом, цілу ніч - я ж у Києві тепер живу. Однак бабця виявилася наполегливою: вона снилася мені кожної ночі тиждень поспіль. Довелося розповісти все мамі. Порадившись, вирішили-таки поїхати в село. Мама сказала, що можна поговорити з донькою Марії, заодно і могилки провідаємо. Так ми й поїхали.

По дорозі ми з мамою згадували бабусю: я дивувалася, чому вона не передала дочці свій дар, свої відьмацькі вміння. Ось тоді мама і розповіла мені про той давній випадок, після якого бабця перестала відьмувати.

- Ти ж знаєш, що бабуся вміла варити любовне зілля. Сили воно було незвичайної. Трави туди входили звичайнісінькі - любисток, м`ята, ромашка пахуча... Однак ні в кого більше вариво не виходило: тільки бабуся знала заповітні слова, які потрібно було проказувати, коли зілля вариться, і коли його п`ють. Давала бабця зілля не всім, була обережною. Але одного разу сталося так, що не змогла вона відмовити своїй подрузі Марії Партизанці, хоч і розуміла, що не потрібно давати їй напій. Я подробиць не знаю, може, дочка Партизанки розповість, що тоді сталося. Відомо тільки, що з тих пір бабуся не торкалася до своєї ступки, в якій трави завжди розтирала, і рецепт зілля мені не передала, хоч і збиралася.

За розмовами час пролетів непомітно. Дочка бабусиної подруги, теж Марія, зустріла нас привітно і зовсім не здивувалася, ніби чекала:

- Проходьте, дорогі гості, проходьте, знала, що приїдете, чекала кожного дня. Мама моя, подруга вашої бабусі, сниться мені щоночі, просить попросити пробачення від її імені у бабусі вашої. Напевно, їх душі не можуть зустрітися, от вона й хоче щось передати через рідних.

- За що перепросити? - здивувалася моя мама. - Начебто наша бабця винною була...

- Ні, ваша бабуся винна тільки в тому, що піддалася на вмовляння моєї матері. І потім все життя себе винною вважала. Але насправді все сталося через мене й мою матір. Ось як це було.

- Прийшла я до тебе, Маріє, за допомогою, - на порозі відьминої хати стала Партизанка - так її називали в селі за вміння зберігати чужі таємниці; дехто навіть і не пам`ятав справжнього імені. - Не можу дивитися на страждання дочки. Ти ж знаєш, що вона недавно таблеток наковталася через цього жеребця, Стаха Стрілецького. Я їй уже сто разів казала, що не бути їм разом, що не пара він їй, для сімейного життя не підходить. Так їй же хоч кіл на голові теши! «Мамо, - каже, - мені б хоч трохи побути з ним, хоч день помилуватися на його очі сині, а потім все одно...» І що ти будеш з дівкою робити? - Партизанка у відчаї махнула рукою. - Дай мені зілля свого приворотного, нехай потішиться, а там... Як вийде.

- Що ти, що ти! - злякано заголосила Марія. - Та ти з глузду з`їхала! Ти ж знаєш, після зілля тільки гірше буде: чари пропадуть, і Стах її зненавидить. Ти подумала, що з твоєю дівчинкою зробиться? Не дам, і не проси!

- Подруженько моя, будь ласкава, пропадає ж моє дитя! Ми обережненько все зробимо, як ти скажеш, будемо тебе слухатися. До кінця життя буду тобі винна, все, що захочеш, твоїм буде, - впала в ноги відьмі Партизанка.

І Марія уступила. Кому допомагати, як не рідним людям, а Партизанка була їй як сестра: стільки всього разом пережили. Тільки поставила умови відьма: зілля застосувати тільки один раз, більше вона його не варитиме. І Партизанка погодилася. Марія розтерла в ступці трави, додала краплю місячних дівчини, наперсток сліз її горючих - і зілля готове.

- Тепер, Партизанко, слухай, що далі. Візьми зі світлого (домашнього) віника прутик. Поклади його на поріг своєї хати. Зверху пролий трохи зілля - хай так висохне. Зроби так, щоб Стах прийшов до вас додому. Як тільки він переступить через прут, сховай його кудись. Потім пригости Стаха чаєм із зіллям. А коли він піде, нехай твоя дівка візьме прут, залізе в лазні на полицю і скаже такі слова: "Як сохне цей прут, нехай сохне за мною Стах". Думаю, десь тиждень вони будуть разом. Потім - краще не питай, - і відьма вказала подрузі на двері.

Від слів – до діла. Тиждень дочка Партизанки літала мов на крилах - поруч був Стах: тримав її за руки, заглядав у очі, виконував кожне бажання. Село подейкувало, мовляв, Стах знайшов нову жертву. Ще більше здивувалися селяни, коли через місяць цей вічний холостяк попросив дівчину стати його дружиною – і вони побралися. Але Марії, найкращої подруги Партизанки, на весіллі не було: вона навіть не пустила на поріг наречених, коли ті прийшли її запрошувати. І більше ніколи не розмовляла з Партизанкою.

Молоді прожили разом недовго: через два роки Стах помер, як виявилося, від серцевої хвороби.

- Ось так все і було, - зітхнула господиня. - Коли мама помирала, зізналася мені, що ваша бабуся дозволила використовувати зілля тільки один раз. Але вона, жаліючи мене, варила його сама (бачила, як це робила подруга) і давала Стаху щотижня, змушуючи мене після цього йти з прутиком до лазні. Ось Стах і помер: у нього було слабке серце, а до настоянки входили трави, яких не можна вживати за такої хвороби. А я так і не вийшла більше заміж. Я знаю, що мама шкодує про те, що зробила. Ось, візьми, - Марія простягнула мені листок паперу.

- Що це? - здивовано запитала я.

- Це рецепт зілля, - відповіла Марія. - Моя мати просила передати його тобі. Може, цим виблагає прощення у своєї подруги - вашої бабусі...

Ми разом пішли на цвинтар, принесли свіжі квіти, прибрали могилки. Дві подруги - Марія-відьма і Марія Партизанка - поховані в різних кінцях цвинтаря. Але в цей день мені здалося, наче дві незримі руки простяглися назустріч одна одній. Сподіваюся, так воно і сталося.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.08.2011 Проза / Оповідання
ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ
14.09.2011 Проза / Мініатюра
Подарунок на день народження
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
18.08.2011
Не вір очам своїм
27.08.2011
За ковток кохання
21.09.2011
Осіння пригода
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 323  Коментарів:
Тематика: Оповідання, кохання, життя, дружба, відьма, любовний напій, приворотне зілля
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +50
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди