Воно

Лицемірне, підле, зловісне, 

Нападає з-за рогу на нас, 

Все подібне до сильного вітру, 

Що збиває нас з ніг по всяк час.

Все просочене гниллю, брехнею, 

Все у бруді з маківки до п`ят, 

Що наносить розірвані рани, 

Від яких всі ночами не сплять.

Як вампір, що харчується кров`ю, 

Як садист, що сміється від звірств, 

Що продажною марить любов`ю, 

Що у душу всім глибше проліз.

Все у сльоті, мерзоті осінній, 

Лише маже та бруднить усіх, 

А від нього виходять лиш тіні

І сумнівно-мерзенний успіх.

Так живе, з насолодою сумом, 

И на чесність плює з висоти, 

Там, мерзенність цвіте за вуаллю, 

І регоче з оскалом біди, 

І по жилах тече та по нервам, 

Заліза в таємниці душі, 

І у мозку всі звивини з’ївши, 

Як бандит відбирає гроші`.

І під ноги розстелить дорогу

Що з колючих, залізних шипів, 

Та ненавидить чорта і бога, 

Визнаючи наказ дураків.

Де ж ім`я нам знайти на сьогодні?

Час для нього сьогодні закляк?

Може, кликати просто - болото, 

Може просто сказати - бардак.

Може, це лише марення діда, 

Що уперся в неправду й обман, 

Може, стогін гарячого серця, 

Що захлинулось кров’ю від ран, 

Ні, не те і се! Це - Я знаю, 

Як назвати нам це - Маяття:

А це те, що нас Всіх обіймає, 

Це таке, мабуть, в Світі Життя.