Пробудження
Глави 18-20, завершення Розділ 17-й
Погода швидко погіршувалася. На зміну дрібному дощу прийшла злива, а вітер, перетворюючись на ураганний, вже намагався переломити березу, що стояла біля будинку. Блискавки ставали дедалі яскравішими, а час між їхніми спалахами й гуркотом грому звузився до кількох секунд... Щодо змін погоди я більше дізнавався через тещу, — яка періодично нарікала на неї, — ніж відчував їх своїми органами чуття.
Сон уже не був таким міцним: я майже набрався сил і відчував, що ось-ось прокинуся. Настя, яка довго пролежала з відкритими очима, тепер міцно спала, не стурбована навіть початком бурі.
Наша "трійка" продовжувала працювати у тому самому режимі: я — у напівсні; старець — в тещиному тонкому просторі; сама ж Марія Сергіївна — за столом, занурена в медитацію.
Через якийсь час я (через старця) почув відповідь, яка їй прийшла: "Ти ж сама говорила, що "вони не сплять". Не можна їх недооцінювати" ...
- Так... вони "не сплять...", - сумно повторила вона і схоже задумалася.
Я розумів, що був не дуже вдалий час для закриття гештальтів, але все-таки вирішив обміркувати свій контакт з "вищим Я". По суті, поняття "достукатися" було докорінно хибним: наша вища суть завжди відкрита до діалогу; і — я впевнений — навіть дивується: "Чому він мене не чує?". А той факт, що я вже двічі спілкувався з "вищим Я", дедалі більше переконував у тому, що я все ж міг (підсвідомо) надіслати йому запит про допомогу напередодні прибуття старця. І коли мій "вчений друг" слухав тоді мої міркування про це й кивав — це був зовсім не сарказм...
Старець не пропустив повз вуха мої думки, і навіть їх продовжив:
- Я не маю права робити запит на тему душі й твого "вищого Я", тому сприймай мої слова лише як судження, — почав він. - Питання взаємовідносин людини з її Атманом — вельми делікатна тема навіть для багатьох гуру. І відповіді не можуть прийти за запитом від духовних вчителів або, навіть, інопланетних наставників: глибину розуміння цього взаємозв`язку треба вистраждати! І тільки сама людина (майстер), дійшовши до потрібного етапу просвітлення, в змозі пізнати суть такого зв`язку". - Це був гарний спіч. Я ж тішився тим, що майже все зрозумів.
... Хазяйка, нарешті, вийшла з чергового трансу і тепер ми зі старцем могли почути надіслану їй інформацію: "Наша боротьба з ними схожа на перегони, фінал яких залежить від рівня технологій і, можливо, особистих потенціалів... А використання почергово більш прогресивних засобів, по суті, нікому не гарантує перемогу. Шанси в такій дуелі приблизно рівні..., якщо не використати щось абсолютно неординарне". Трансляція від Вищих Сил Світла вийшла дещо сухуватою, — приблизно, як рішення військової ради, — але її суть була гранично зрозумілою: "наші шанси - "50 на 50"".
- ... Не може бути, що технології "світлих" (скажімо, тієї ж Галактичної Федерації Світла) слабкіші або дорівнюють їхнім. Це — нонсенс. Думаю, причина їх періодичних локальних перемог не в цьому. - Сказав я, сподіваючись на підтримку старця. І він мене почув:
- Так, усе вірно... Технології важливі, але проблема куди серйозніша і водночас (як для "темних") - проста в реалізації. Річ у тім, що їхній найяскравіший представник, Альфа Драконіанське Угрупування, наприклад, вже багато разів за історію порушувало Закони Всесвіту, чого не дозволяють сили "світла". Ще з першого відвідування Сонячної системи вони, під виглядом допомоги, намагалися нав`язати молодому людству свою "мораль", підміняючи рівність і свободу вибору жорсткою диктатурою... Була, щоправда, і певна користь від їхньої присутності: вони, як і інші високорозвинені цивілізації (включно з Плеядами), ділилися з вами частиною своєї ДНК, і кожна людина отримала фрагмент, безпосередньо пов`язаний з їхнім корінням! Правда це — не добре і не погано, а даність, яку треба просто прийняти. Скажу більше, не дивуйся, твоя душа, Сергію, навіть мала втілення в подібному драконіанському тілі...
- Ви хочете сказати, — перебив його я, морщачись, — що серед образів, які мені тоді показували, мав бути ще й "я — рептилоїд"?!
- ... Ні-ні.... І не тому, що це щось ганебне і неприйнятне. З погляду еволюції, все створене у Всесвіті перебуває в балансі, і немає заздалегідь хорошого чи поганого, а є різноманіття їхніх відтінків, і в цьому — гармонія всього сущого! А тоді... я показував тобі образи людей, досвід яких твоя душа обрала лише на це втілення... Життя в тілі драко-рептилоїдної сутності ти проживав дуже давно..., не хвилюйся..., - Спробував заспокоїти він, але мені все одно було якось ніяково.
- ... Насадження своїх методів управління, — порушуючи Закони світобудови, — було в основі їхньої доктрини протягом усіх часів. Я міг би багато розповісти про те, як вони шукали найвпливовіших людей і приводили їх до влади; як добивалися угод з окремими урядами в обмін на свої технології; як десятками (або сотнями) років, шляхом маніпуляцій вводили в оману більшу частину людства...
У цьому місці я дав зрозуміти, що немає часу на вивчення ролі "сірих" в історії Землі, хоча для мене цей екскурс був вельми цікавий! Старець прийняв мої рекомендації й швидко перейшов до завершення:
- ... І тому, "світлі", - навіть маючи більш передові технології, — часто були вразливими через виконання Законів, і, — як ви зараз, — навіть у ролі наздоганяючих. Це, наче... якби загін оскаженілих... первісних людей приспав довірливих інопланетян і захопив їх з бойовим космольотом! Так, потім прийшла б відплата... але за цей час вони могли завдати багато лиха.
Аналогія старця була не з найкращих, але сенс був зрозумілий: технологічно ми сильніші, але вони діють нишком, не гребуючи "ударами в спину". Отже, у нас був варіант отримання допомоги від корабля ГФС, що курсує навколо Землі, та інший (більш невизначений) - скористатися незвичайними можливостями когось з нас! Часу на роздуми майже не було: ми могли отримати нову атаку навіть тут. Мої думки, пройшовши через старця, швидко дійшли до тещі.
- Все вірно, — долучилася до розмови Марія Сергіївна, — навіть якщо є краща альтернатива, у нас немає часу на її пошук. Треба приймати рішення. - Вона піднялася і стала ходити по кімнаті на очах у схвильованого чоловіка. Віктор Петрович, який увесь цей час міг чути тільки її, намагався намалювати в голові хоча б загальну картину того, що відбувається. "Так, схоже, ситуація ускладнюється. Але чим я можу допомогти? Усе це за межами мого розуміння", - подумав він і, підійшовши до дружини, тільки ніжно обійняв.
... Настя трохи застогнала, і підібгавши ноги уві сні, ще ближче притулилася до мене. "Щось її сильно непокоїть, — подумав я, прокидаючись і відчуваючи крапельки поту на її обличчі. - Чи може бути... через нерви загострився майже забутий гастрит? Нехай ще трохи поспить, сон їй зараз тільки на поміч".
Я почувався бадьорим як ніколи, і покинувши на деякий час Настю, повернувся в "куточок" тещі. Її обличчя мені здалося трохи пригніченим, а може просто втомленим, і, поки тесть готував внизу черговий міцний чай, я вирішив узяти керування на себе. Ще не розуміючи, — не вистачало часу розібратися, — як старець впорається з цим проханням, але я впевнено спантеличив його запитом допомоги у ГФС; та попросив тещу розібратися, що не так із Настею.
До цього моменту ми зі старцем, не змовляючись, швидко повернулися до звичної форми сприйняття, і я знову міг його бачити. Майже одразу він доповів про приймання кораблем нашого сигналу і їхню готовність прийти на допомогу. Але вже після передачі наших координат, вже засмучений, він додав:
- На жаль, у них проблеми... Деякий час вони будуть у зоні гравітаційної турбулентності, що виникла з незрозумілих причин... така реальність. Щоправда, судячи зі зменшення потужності гравітаційної хвилі, вони розраховують бути тут уже протягом пів години.
- Так... і ще, — додав він, отримавши ще порцію даних, — вони просять до відновлення системи навігації, регулярно, — кожні десять секунд, — надавати їм наші координати, які зафіксувати не вдається... І оце я беру на себе.
Марія Сергіївна після мого прохання, не кинулася одразу до доньки, а швиденько занурилася в себе і, "повернувшись", промовила:
- Це... щось не звичайне, не характерне для неї... Але я бачу... проблема серйозна... і буде потрібна допомога!.. Попри відпочинок, її сили дуже виснажені. А ці болі, що ниють, у ділянці живота..., - не розплющуючи очей, вона спробувала заглибитися у проблему, але лише тяжко зітхнула.
Стурбована станом доньки, вона, проте, вловила суть "доповіді" старця і знайшла в собі сили розмовляти зараз не про неї, а про найважливіше для усіх.
- Пам`ятаєш, ми казали... що через те, що ти вийшов з-під впливу "сірих", вони вирішили покінчити з тобою... і з Настею... в тому числі? - Я, звісно ж, пам`ятав і кивнув у відповідь. Але зараз я також згадав і свої думки про закладений у нас (можливо, в нас обох) певний потенціал, який був якось пов`язаний із підготовкою Землі до переходу в Сатья-югу...
Вона між тим продовжувала:
- ... Але мене давно мучить питання: якщо їхні плани на тебе провалилися, то чому б їм просто не забути про тебе, і не ризикувати? Адже це не логічно: це не бойовик і не трилер, це — реальність! - Я продовжував уважно слухати, відчуваючи наближення ще однієї розгадки.
- ... Так от, вже перед вашим приїздом до мене почали приходити уривки одкровень... що всі ("Ієрархія Світла", і "темні сили"), знаючи твій потенціал і маючи можливість бачити майбутнє, мали на тебе плани. Одні ("світлі") - щоб спрямувати твою здібність на еволюцію планети, інші ("сірі") - для посилення деградації й, можливо, знищення земної цивілізації. І на тлі цих одкровень мені кілька разів приходила цифра "144"... Вона тобі ні про що не говорить?
- Стривайте... сама цифра "144" - ні, але..., - я не поспішав із відповіддю, перевіряючи свою пам`ять, — так... так, точно, я згадав... Є цифра "144000", що бере свій початок ще з біблії і яку часто згадують езотерики.
- Так-так, молодець... Ти теж згадав... Ці "144000" - кількість освічених людей, яка, — як вважається, — необхідна для сприятливого входження людства в "золоту" епоху Сатья-юга... Так от... цю цифру я пов`язую з тобою!...
- Ви... хочете сказати... що я — один із тих... ста сорока чотирьох тисяч? - моєю першою реакцією була дивна посмішка: я ніяк не асоціював себе з однією з дійових осіб зміни чергового циклу прецесії. Але моя усмішка швидко злетіла під серйозним поглядом тещі.
Старець, який весь цей час мовчав і з цікавістю слухав діалог, раптом заговорив:
- Я трохи відволікся і тільки зараз звернув увагу на те, що буря, яка розпочалася, тепер лютує не з одного боку будинку, і навіть не з двох або трьох. Зараз ваш будинок — єдине місце, де немає урагану: ми в його щільному кільці!
Глава 18-та
Ми кинулися до дверей балкона і, відчинивши, побачили наступне: ураган наступав з усіх боків, змінюючи краєвиди до невпізнання, а прориваючись крізь огорожу будинку, він творив свавілля вже у дворі. Раніше наступаючий вертикальною стіною, він тепер набув форми вирви, що розширюється вгору і стискається вниз, дедалі сильніше затягуючи свою петлю навколо будинку. З лампами, запаленими на першому поверсі, і свічками, що горіли на другому, будинок був тепер єдиною точкою світла серед повзучого мороку. Тесть, який раніше за нас дізнався про загрозу, був на подвір`ї й, — побоюючись падіння величезної берези, — збирався переставити машину.
- Залиш її!.., - закричала надривно теща, хвилюючись за чоловіка. - Кинь усе... і мерщій до хати!!!
Адреналіновий крик дружини не тільки зупинив, а й вчасно повернув його назад до будинку. Старе дерево, не витримавши натиску стихії, з гуркотом впало на машину, зачепивши й Віктора Петровича. Але ще до падіння дерева, чомусь сильно здригнувся будинок. Теща кинулася вниз. Я поспішив до Насті.
Двері спальні піддалися не одразу. Мої перші відчуття - їх заколотили або закрили на ключ. Коли ударом плеча я виніс її, з нею влетіли в кімнату і фрагменти замка. "Звідки сили?", - промайнуло в голові, але тривожні думки про Настю випереджали. Я не впізнавав кімнату: двері, клацнувши замком, повернулися на місце; настільна лампа вже не горіла; а меблі, судячи зі змазаних контурів, - сильно зміщені. Спроба ввімкнути світло була марною - вимикач не працював. До того ж темряву посилював страшний холод.
Очі, звикаючи до темряви, відшукали ліжко і Настю, що на ньому лежала; і яку я досі не наважувався покликати. Тепер вона лежала рівно, як по струнці.
- Світло..., - сказав я, звертаючись до старця, - мені потрібне світло... Допоможи...
Морок, не дуже-то піддаючись зусиллям старця, трохи відступив і я краще роздивився величезне ліжко й худеньку Настю на ньому. Масивне, старовинне ліжко, і такі ж інші меблі були серйозно зміщені; дубовий паркет вивернутий, а через віконну стіну і стелю проходила глибока тріщина. Це було схоже на цунамі невідомої природи та дуже точкового впливу.
- Може коливання гравітації дійшли й сюди? Чи це щось інше?.. - Вголос міркував я, чекаючи на підказку старця; і про всяк випадок налаштувався на атаку "сірих", що було слушно. Щоправда, відтоді все, що я робив, я майже не контролював, а ніби спостерігав збоку.
Старець, схоже, усвідомив драматичність ситуації раніше і прораховував варіанти порятунку мовчки: ворог був поруч і міг чути. Очі, які вже краще орієнтувалися в темряві, доповнювали картину: Настя не спала, а її широко розплющені очі намагалися сказати мені одразу багато про що; але вона мовчала. М`язи її обличчя, як і все тіло, були байдужими. Маючи намір підійти або покликати її, я зрозумів, що не можу ні того, ні іншого: холод, що пробирав буквально до кісток, активізувався і, піднімаючись, заволодів вже тулубом, проникаючи далі - в руки та голову.
Проте причиною заціпеніння був вочевидь не сам холод (з рота навіть не йшла пара), а якийсь вплив на нашу нервову систему і, від неї, - на рухову функцію. На щастя, мій розум і свідомість все ще працювали. Але ось що було зі старцем? І тут до мене донеслися чи то його слова, чи то думки:
- Вони нас знову випередили... Про-бач... І пере-ва-га на їх-ньо-му бо-ці... - звуки слабшали, ніби їх подавляли. На жаль, історія повторювалася: аватар старця втрачав силу, і я вже не міг на нього покладатися; як, утім, і на своє тіло. Вся надія тепер була на мій розум і свідомість. Але як вони могли нам допомогти?!
Поки я приймав посил старця, як реакцію на нього, майже в ногах у Насті почало рухатися щось огрядне й темне. Субстанція (найімовірніше, з плоті), повільно випрямляючись, зросла вище за мене. Це не був аватар, подібний до старця, не інша тонкоматеріальна сутність, яка на якийсь час набула чужої подоби: це була сутність із реальної щільної матерії, з неприємними запахами (що дійшли одразу до мене), яку за обрисами я одразу відніс до драко-рептилоїдної цивілізації.
Маски зірвано: зухвалий і зарозумілий ворог, упевнений у перевазі швидкої, прихованої атаки та нашої загибелі, навіть не ховав своє справжнє обличчя. "Темні", втомившись програвати, пішли ва-банк і "протаранивши" якимось чином цей захищений простір, запустили сюди кілера. Чарівна і багато в чому мирна магія езотерики, вмить перетворилася на вбивчу реальність!
Шлюз, що доставив сутність, засвітився зсередини, - мабуть, активуючись, - підсвітивши кімнату. Я зустрівся очима з Настею і спробував хоча б поглядом її підтримати. Від того, що їй не стало гірше, трохи заспокоївся і сам.
Сутність щось вимовила і зверху в кімнату проникли ще два широких промені, формуючи подобу шлюзів і запускаючи дві нові мерзенні істоти. Одна з них дуже відрізнялася від інших: була ще вища; з іншим, зеленуватим відтінком і лускатою шкірою; зміїно-людиноподібним обличчям; гребенем через усю голову і перетинками між пальцями рук; була без захисної броні та зброї під плечовими суглобами. Нижчі, - вочевидь, "воїни", - очікували на команду і, смакуючи передчуття розправи, насолоджувалися страхом у наших очах.
Наставала кульмінація. Чекати допомоги від тещі з тестем, не маючи з ними зв`язку, було безглуздо; космоліт же, не відновивши систему навігації та не отримуючи тепер координати, не міг нас відшукати.
Старший цієї групи кілерів, - судячи з відомих мені описів, - був представником рептоїдної раси, і на тлі "драко-васалів" виглядав набагато розумнішим: мабуть, був сутністю вже п`ятої мірності. Однак приналежність до вищої, ніж у людей мірності свідомості не робила його гуманнішим за своїх убивць-підлеглих.
Проте порівняно з ними він був не просто розумнішим: його погляд, - попри місію ката, - був напрочуд спокійним, майже вивчаючим. У його очах я навіть помітив вогник інтересу: він ніби намагався зазирнути в мої думки. Під його поглядом я несподівано відчув розслаблення в центрі голови та, що мене здивувало, - поліпшення роботи чакри "третього ока".
Схоже, він мене до чогось готував. Але до чого і найголовніше - навіщо: адже їм до "мети" залишався лише крок? ... Час раптом застиг, а я почав спостерігати одну за одною картинки зі свого життя, а також минулих утілень, включно з тими, що показував старець. Вони то прискорювалися, то сповільнювалися: спочатку - я зовсім маленький із моїми, загиблими за незвичних обставин, батьками, яких я не пам`ятав; за ними - мої бабусі, дідусі, інші люди, - найімовірніше, з мого роду на Землі; далі - розумні, високої мірності істоти, у щільних та тонкоматеріальних тілах, на різних планетах, у різних галактиках; і нарешті, - добродушний рептилоїд, в оточенні своїх друзів і рідних!..
Очі ворога сильно розширилися, ставши менш агресивними: схоже, він бачив те саме, що і я. Якась глибинна частина мене несподівано відгукнулася на його уявне запитання і більш пом`якшений вираз обличчя. І в цей час його психоемоційний стан, - мабуть, пов`язаний із контролем наших тіл, - дав збій, повернувши нам можливість ворушитися, і, що найважливіше зараз, - "прокинутися" старцю. І цим моментом треба було терміново скористатися.
Глава 19-та
Я наблизився до Насті та допоміг піднятися. Не маючи інших сил, вона притулилася до мене в очікуванні розв`язки.
Старець, "прокидаючись", відновив відправку координат на корабель; що правда, не пройшло повз "васалів-вбивць". Обмінявшись репліками, вони спрямували на нас зброю. Але, рептилоїд, який занадто повільно приходив до тями після лабіринтів моєї підсвідомості, не встиг дати команду: тіла трьох чудовиськ затремтіли, наче від ураження потужним електрострумом, і відразу впали...
Я обійняв Настю міцніше, але на слова і прояв інших емоцій поки бракувало сил.
... "Тарілка" ворога, що висіла майже над самим будинком і була прихована для звичайних очей і радарів, стала чудовою мішенню для наших друзів. "Паралізуючий удар", - як флот ГФС назве його потім, — зберіг не тільки начинку й озброєння, а й життя нападників. Захоплений корабель цілком послужить на благо, а полонений ворог міг дати важливі свідчення в інтересах безпеки; до того ж не тільки нашої, а всього Флоту.
З огляду на те, що небезпека ще не минула, — невідомо скільки "тарілок" проникло через вирву в полі гравітації, — нам (через старця) було запропоновано перенестися на борт корабля. Відповідь попросили надати якомога швидше.
Ми не могли йти в безпечне для нас місце, не залишивши хоча б звісточку для тещі й тестя. Тому, налагодивши, — поки що також через старця, — комунікацію з тещею (входити у прямий контакт нам наразі не дозволили), ми у форматі телеграми передали таке:
- Не хвилюйтеся. Ми — в безпеці. Скоро вийдемо на зв`язок ще раз. Нас наразі не шукайте. - Приблизно такого роду інформації нас просив дотримуватися командир корабля. І хоча питання надання нам допомоги було погоджено з командувачем Об`єднаного Флоту, процедура перебування їх на близькій від Землі відстані вимагала певної конфіденційності.
Тож ми прийняли запрошення. Процес переміщення на борт корабля зайняв лише кілька хвилин. Спочатку нам запропонували заплющити очі та заспокоїти дихання, і десь за хвилину я відчув легку невагомість, і ледь помітний гул. Спроба підглянути була невдалою — повіки не слухалися. Після повернення до нас звичної сили тяжіння, ми змогли розплющити очі.
... Обстановка, в якій ми опинилися, була, схоже, адаптована під наше психоемоційне сприйняття і здавалася майже буденною. Приміщення було розміром з велику кімнату з кількома непрозорими вікнами, і стінами та стелею сонячно-смарагдових відтінків. Окрім двох зручних крісел, — в яких ми перебували, — тут було спеціальне медичне ліжко-бокс, — з купою різнокольорових сигнальних лампочок на великій панелі, столиком поруч, а також — великий екран на стіні, де, — під спокійну музику, котра лунала з невидимих динаміків, — виникали чудові краєвиди невідомої нам планети.
Настя, яка до цього міцно тримала мене за руку, — як, до того ж і я її (не щодня опиняєшся на інопланетному кораблі), - опустила її та, суто по-жіночому, в передчутті контакту з інопланетянами, — поправила зачіску. Двоє, які увійшли (тепер усе відбувалося як уві сні), - високі, блакитноокі, з довгим світлим волоссям, — були, вочевидь, представниками сузір`я Плеяд (а може, і нові, — з літа 2023 року, — куратори Землі — Пегасці). Це були ВІН і ВОНА. Я одразу почав ревнувати Настю до стрункого красеня, ще не розібравшись у її почуттях з приводу моєї зацікавленості його білявкою-супутницею. Вони, начебто здогадавшись про мої думки, водночас посміхнулися і дали зрозуміти (без "перекладача" старця, якого я тут не відчував), що представляють медичну службу Плеяд (я не помилився!), і - "для повчання нас", - що вони чоловік і дружина. Я, і схоже Настя, їх добре розуміли, нібито нам видали дешифратори мови.
Те, що вони медики, мене трохи насторожило і, попри те, що ми були в гостях у рятівників, я, після вступної чемної частини: "Ми дякуємо вам... за допомогу і порятунок!", різко поцікавився:
- ... А скажіть..., навіщо нам медична служба? Адже ми не зверталися по допомогу такого роду...
Як це не парадоксально, мій розум, що вже став на шлях зростання усвідомленості, раптом став надто пильним. Можливо, під дією щойно пережитого, у моїй свідомості спливли реальні історії з викраденнями людей представниками раси "сірих" - "Зета-ретікулой"; і які за домовленістю з лідерами однієї з країн, — в обмін на технології, — з 50-х років здійснювали забір генного матеріалу для експериментів з ДНК.
- Можливо, сталася помилка... не хвилюйтеся. Якщо від вас не було запиту, не будемо вас обтяжувати й одразу підемо... І ви будете просто відпочивати. - Вони дуже чемно, — як мені здалося, — і цілком переконливо відреагували на моє обурення. Ще за кілька хвилин, після спілкування з кимось їхньою мовою, чоловік сказав:
- У вас, На..ссс..тя-я-я, — він вимовив ім`я Насті мимоволі м`яко і на розспів..., - є серйозні наслідки від впливу "сірих", що почалися ще під час сну... (близько двох годин тому), і вдруге — після вже вторгнення "сірих"... і до приходу Сер...хі...я-я, — від такої вимови мого імені мене трохи покоробило, але й розсмішило. - Запит на медичну допомогу все-таки був, але не прямий, а опосередкований — через вашу маму.
- Я заспокоївся, згадавши, як Марія Сергіївна говорила про стан Насті. Не знаю як, але, мабуть, ці її слова були "почуті" і тут.
Настю акуратно поклали всередину "інопланетного медичного ліжка", - що стало брендом в езотеричному світі, — що мало форму довгої капсули з прозорим та обтічним дахом. Що стосується мого здоров`я, то блондинка, не дочекавшись мого інтересу до цієї теми, повідала, що колишня серйозна проблема з серцем в мене минула і "не має передумов до виникнення"; і що в мене зі здоров`ям "повний порядок".
Ми провели на кораблі ще приблизно півтори години. Нас вирішили більше не затримувати, оскільки, по-перше, у контрольованому ГФС просторі (навіть на нижчих орбітах) ворога не було знайдено, і, по-друге, космоліт отримав нове завдання і мав перенестися на значну відстань. Корабель, що прихистив нас, як нам розповіли, був насправді не базовим космольотом, а один з його "човників" довжиною близько ста двадцяти метрів. Цей "малюк" був призначений для усунення "не суттєвих проблем... військово-технічного та медичного характеру на невеликій відстані від головного корабля".
Болі, які мучили Настю, минули і її, ще недавно зовсім бліде обличчя, тепер порожевіло і вся вона світилася оптимізмом. У неї з`явилася навіть якась нова, загадкова посмішка... Точної інформації про проблеми, що виникли в її організмі, нам ніхто не оголосив, мотивуючи тим, що, по-перше, проблем вже немає і, по-друге, що це все ж таки "лікарська таємниця". Останнє мене, звісно, розсмішило, але Настя моєї усмішки не підтримала; ба більше, поставилася до неї ледь не із засудженням.
Перед поверненням нас перевели до меншого приміщення і, попередивши, що в нас лише кілька хвилин, попрощалися. Приміщення це більше нагадувало ліфт, але замість номерів поверхів, що миготіли, на ньому йшов зворотний відлік секунд — до "старту".
- Ти як, — раптом запитала Настя, — міцніше стискаючи мої руки. - Які відчуття?
- Ну, тепер ... звісно, просто чудові! Щоправда, досі усе це видається якимось сном... І куди більш насиченим, ніж ті мої нічні!..
- То тебе вже нічим і не здивуєш? - знову і вже більш дивним, трохи тремтячим голоском сказала вона.
- Настя... ти мене лякаєш..., може треба залишитися... усе нормально?!
- Більш ніж!.. Просто хотіла сказати, що... у нас, — тут вона подивилася мені прямо в очі, - ... буде дитина... дівчинка...
Цифри відліку дійшли до п`яти секунд...
- У мене немає слів, — сказав я, притискаючи та швидко цілуючи її, ніби боячись, що не встигну.
Глава 20-та
Процес повернення, як і шлях на корабель, ми не пам`ятали, але "приземлилися", як і стартували, — так само обіймаючись і цілуючись. Теща з тестем, яких, мабуть, сповістили про "місце і час", чекали у дворі.
- Ну ось і ми..., - сказав я, все ще обіймаючи Настю.
Зустріч із батьками Насті була надто емоційною і тому майже без слів, проте зі сльозами. Ми, відповідаючи на запитання і "в рамках взятих зобов`язань", обмежилися загальними фразами, приблизно такого змісту: "з нами добре поводилися і надали необхідну допомогу". Деталі того, що сталося в спальні, ми обіцяли розповісти "згодом, коли всі заспокояться".
Від падіння берези Віктор Петрович практично не постраждав: величезний стовбур його не зачепив зовсім, а важкі гілки лише завдали кілька ударів і призвели до саден. З моменту струсу будинку і до кінця бурі батьки Насті майже нічого не пам`ятали, включно з наданням допомоги тестю на першому поверсі. Прийшовши до тями, вони відразу піднялися на другий поверх, де побачили лише сліди "цунамі", що пронеслося спальнею, не маючи уявлення, що там сталося і де тепер ми. Не в змозі, — через стрес, — увійти в транс і дізнатися хоч щось про нас, Марія Сергіївна лише сподівалася на допомогу Федерації Світла, а тесть, і далі сумніваючись в езотериці, (а) проте пробував молитися.
Вони змогли трохи заспокоїтися з отриманням нашої "телеграми" і тільки відтоді почали адекватно реагувати на навколишній світ; а теща навіть увійшла в медитацію і поспілкувалася з наставниками.
Через значне пошкодження будинку тестю довелося викликати "надзвичайників", які були шоковані таким "проявом стихії", бо це був єдиний такий випадок у всьому місті. Сусіди, які підтягнулися (попри пізній час) на світло проблискових маячків, були так само здивовані масштабами ушкоджень і переймалися за долю господарів.
Безмірно втомлені ми не мали сил відповідати на запитання, що наростали та йшли водночас від поліції й сусідів, тому швидко зібралися і поїхали до нас. Дорогою ми майже не розмовляли: відпочивали від галасу і переживань, — кожний на властиву манеру осмислюючи те, що сталося, — і намагалися передбачити події хоча б завтрашнього дня. Я був за кермом, господар, — у бинтах і пластирах, — поруч.
... Попри те, що вже було за північ, щоб відпочити й виспатися нам треба було хоч трохи зняти стрес і щільно перекусити. Пляшка горілки була дуже доречною і, діставши її з холодильника разом із тим, що можна було використати як закуску, я наповнив три чарки. Насті я завбачливо налив легкого вина, хоча розумів, що вона зараз не відмовилася б і від горілки! Навіть не присівши поки що до столу, ми дружно цокнулися і, випивши одним духом налите, продовжили біг кухнею. Тесть із тещею, усупереч статусу гостей, узяли на себе нарізку і викладання продуктів на тарілки. Я готував омлет, а Настя витягала з шафки, протирала і розкладала на столі тарілки, виделки, ложки.
Ми були ще не готові порадувати тещу з тестем, і планували це зробити завтра після ще одного, — уже "земного", - обстеження. Але вірно кажуть: "Якщо хочеш розсмішити бога, розкажи йому про свої плани": події розвивалися не так, як ми задумали.
- Настя, ти як насправді почуваєшся? - Запитала теща, і одразу ж уточнила, — Не загалом, — слава богу, я зрозуміла, що добре, - ... а після впливу на твій організм тієї нечисті? Ніщо не турбує?
- Усе добре, мамо. Там... де ми були..., - вона все ще не наважувалася говорити виразно, - ...... сказали, що тепер усе гаразд.
Було помітно, що ще до свого запитання, теща на щось налаштовувалася і я подумав, що на тост. Але вона нас знову здивувала!
- ... Не буду ходити навкруги... я знаю, що ти, Настя, чекаєш на дитину..., - ми втрьох на секунду застигли та втупилися на неї, - ... і це для нас, звісно, велика радість! Але не можна ризикувати, завтра ж треба серйозно обстежитися... До речі, у мене є знайома — чудовий фахівець!
- Але звідки?!!.., - почав я, переводячи погляд із тещі на приголомшене, як у мене, обличчя дружини, і розглядаючи одразу, як альтернативну відповідь, - "балакучість" друга-старця. Але зрозумівши, що це - "не його стиль", подумки попросив вибачення. "Приймається", - була відповідь у моїй голові. Я подивився на всі боки й, не побачивши старця, зрозумів, що для діалогу з ним був не зовсім вдалий час. Він, мабуть, думав так само...
... Тесть встиг сказати тільки: "Ну ось... чому я знову дізнаюся про найважливіше останнім?!".
- Діти мої..., почала теща, загадково посміхаючись, — Ви ще не зрозуміли, з ким маєте справу? - І вже серйозніше продовжила:
- ... Мене довго переслідувало питання: "Чому вони переслідували не тільки Сергія, а й Настюшу?" ... Наша версія, що вони хотіли звести рахунки відразу з обома, не вкладалася в нормальну логіку. "Простір" довго тримав свою відповідь у таємниці, мабуть, не бувши впевненим у сприятливому завершенні цього дня... і ніби наперед щадячи нас...
Вона мимоволі перервалася, витираючи сльози, що навернулися знову, і сказала: "Наливай... чи що, Сергію... Час випити ще раз, дорогий!"
Віктор Петрович тепер вже сам швидко наповнив чарки, маючи намір перехопити ініціативу, до того ж з такого приводу. Але вона попросила його почекати, прагнучи завершити розпочату думку. Ми сиділи тепер із Настею не просто поруч: я посадив її до себе на коліна і, обіймаючи однією рукою, тримав чарку в іншій. Це було незвичайне застілля і звичні, стереотипні обмеження тепер відійшли на другий план. Нас всіх тепер пов`язувало щось більше!
- ... Ми подолали довгий шлях, і ніхто не знав, з чим доведеться зіткнутися і що пережити, — початок був тривожним, і трохи пафосним, але всі ми були ще на нервах. - Але так, мабуть, треба було зіркам!.., - вона простодушно і водночас гордо посміхнулася, — і ми цілі й неушкоджені... і навіть чекаємо поповнення в родині! - Настя подивилася на мене, даючи зрозуміти, що ще ніколи не бачила матір у такому експресивному стані, хвилюючись і захоплюючись одночасно.
- ... Сергію, ти подолав силу інерції колишнього життя і перервав скочування в безодню... і, як нам дали зрозуміти, тепер ти — один із тих ста сорока чотирьох тисяч, завдяки яким наш світ має стати кращим... - Тесть, мабуть, відчуваючи її сильне хвилювання і побоюючись за нервове виснаження, обійняв і тихо запитав:
- Маріє, все добре?". На що вона, подивившись спочатку на нього, а потім на нас із Настею, спокійно сказала:
- Не хвилюйтеся... Так добре, як зараз, я ще ніколи себе не почувала... - І продовжила: "І я рада, що маю до всього цього хоч невеликий стосунок... Доля була прихильною до мене і в потрібний момент дала мені вчителів і наставників, про яких я мріяла довгі роки, і які допомогли мені осягнути себе, і зазирнути в таїнства світобудови, ... і навіть дещо передбачити, і на щось вплинути.
Вона глянула в мій бік, і в очах цієї тендітної маленької жінки я побачив незвичайну внутрішню силу і глибоку мудрість, до цього від мене приховані. Її бажання саме зараз поділитися чимось внутрішньо сакральним виглядало спонтанним, яке виникло, мабуть, на тлі пережитого в заміському будинку, енергетики цієї квартири, — де ще робила перші кроки Настя, — і, почасти, чаркою горілки. Відкладене одкровення вже було не стримати.
- ... Дуже повільно — по крихтах — простір давав мені інформацію про важливі моменти вашого життя, дозволяючи іноді заглядати вперед. Так я знала, що скоро в житті Насті з`явишся ти, Сергію, знала про твої сумніви у виборі шляху, розуміла, яка допомога тобі може знадобитися, бачила гілки різної реальності подій..., і що може статися з тобою і Настею. Але все це було туманно, невизначено... і розкривалося часто в останній момент, нагадуючи розпускання бутона сакрального лотоса.
Що більше я заглиблювався в сенс сказаного Марією Сергіївною, то більше усвідомлював, що те, що відбувається з нами, вона не тільки передбачала, а вміло вела кожного з нас через реперні точки долі, починаючи задовго до нашого знайомства... Але в чому полягав справжній сенс, першопричина цієї кропіткої роботи, на скільки в ній був важливий я і моє призначення, і наскільки була важлива Настя? А може справа була зовсім не в нас?
... Ми вислухали тещу не перериваючи, — розуміючи чого їй коштувало це одкровення, — і дружно випили "За нас і наших рятівників". На цьому вирішили завершити "офіційну частину", йшла третя година ночі, і жінки пішли стелити ліжка. Прибираючи зі столу, я, щоб підтримати Віктора Петровича, який заплутався до кінця, випив із ним ще по пів чарочки горілки та, прибравши абияк зі столу, ми вирушили слідом за своїми другими половинками.
Цього разу намучена Настя мене випередила. Я, не маючи сил на вже звичне спілкування зі старцем, подумки побажав йому "на добраніч" і, занурюючись у сон, ледь розчув: "І тобі добре відпочити".
Не знаю вже в який момент, але я побачив дивний сон, у якому теща, — сидячи там само з нами за столом, — малювала нам фрагменти майбутнього: як буде сформовано команду "Сто сорок чотири тисячі", якою ціною буде врятовано планету й людство, і роль нашої ще не народженої доньки, — міністра Галактичного уряду, — у створенні тієї нової реальності... Цей сон був наче проєкція підсвідомості тещі на недомовлене нею годиною раніше за столом; те, що вона не ризикнула висловити, розуміючи, які проблеми на нас ще чекають попереду!
Старець, який перебував у тому ж сні, поруч зі мною, розумів, що на цьому його місію завершено, і там же доброзичливо попрощався, обіцяючи іноді турбувати ночами в той самий час...
На цьому мій незвичайний сон, — а може подорож у підсвідомість тещі, — перервався. Щоб зрозуміти, яка його частина була правдивою, а яка — ілюзорною, мені знадобилися б, звісно, довгі роки... Хоча, — маючи перед собою її приклад і схвальні відгуки про мій потенціал, — я міг би спробувати отримати відповіді куди раніше!
Мій стомлений мозок тепер відпочивав, не обтяжений складними конструкціями сну. Але вже рівно о 3.30 мене потривожив новий і знову нав`язливий сон... Але це вже був не старець.
грудень 2023