Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.09.2011 09:31Оповідання
Про минуле  Про життя і смерть  Про сучасність  
51000
Без обмежень
© Каранда Галина

Стара карга

Каранда Галина
Опубліковано 05.09.2011 / 6133

– Чи визнаєте ви, Маргарито Іванівно. Що задушили власного онука, Барсук Володимира, а потім ще й нанесли йому 15 ножових ударів?

– Визнаю.

– Тобто ви визнаєте себе винною у скоєнні цього злочину?

– Ні, не визнаю.

– Тобто!? – окуляри судді, старої жінки в чорній мантії, поповзли на лоба.

– У скоєнні злочину зізнаюсь, але винною себе не вважаю

Голос літньої жінки був тихий, але твердий. Сиве волосся. Натруджені грубі руки. Рясна ситцева спідниця. Дивний образ дітовбивці…Суддя тряхнула головою і зітхнула.

– Суд іде до нарадчої кімнати…

* * *

Тепер у неї багато часу на роздуми. Довічне ув’язнення – хоча скільки там того віку залишилось. Та, сказати по-правді, вона ніколи так не відпочивала, як тут, у тюрмі. За старістю на роботу її не ганяли. Та й в’їдливі неспокійні сокамерниці воліли не зв’язуватися з старою. Лише тут вона стала Маргаритою Іванівною. Колись кликали Риткою, далі бабою Ритою. А частіше – каргою.

Коли була ще Риткою, в’язала снопи перевеслами. Мочила босими ношами коноплі в холодній воді і отримувала від батька батогом по спині за те. Що стала біля перелазу з кривим Юрком Ії сусіднього хутора.

Тоді, в червні 41-го швиденько розписалась з тим – таки Юрком і наступного дня довго бігла за поїздом, що відвозив коханого на смерть. Ховалася в погребі від поліцаїв, що заганяли дівчат до Германії. А коли її знайшли, то була вже така важка, що живіт руками тримала. Поліцай тільки зареготав та боляче тицьнув прикладом в груди.

Через день Ритка й розродилася Анюткою. Так тяжко тоді було. Що старалася забути ті часи. Ніколи нікому не розповідала про них. Та й не пам’ятала деталей. Пригадується тільки панічний страх і висока кукурудза, в якій чомусь ховалася з малою від «мессерів».

Маргарита Іванівна тяжко зітхає. Скільки того страху натерпілася в житті – не передать. Зате тепер добре – нічого боятись. Все найстрашніше вже сталося. Сиди тихенько й смерті жди. Благодать…

Володька взагалі їй не внук, а аж правнук. Балуваний хлопчина. Лиха ніколи не бачив. Борщ йому, бачте, не смачний. Та якби їй з Анькою того борщу в далекому 47-му. Та не те що борщу, якби хоч дерті запареної жменю! Юшку з гнилих буряків і кукурудзяного качання їли. І нічого. Смачна була. А він – «ти, бабо, хоч би на старості літ їсти до ладу навчилася варити». Ну та Бог з ним, царство небесне…Прости Господи гріхи мої тяжкі…

Анька її рано померла, сорок годочків тільки виповнилося сердешній. Сказалося голодне дитинство й дитячий переляк, коли хата від бомби розірвалась (а вони тоді в кукурудзі недалечко так сиділи).

Але дочку Тетянку заміж встигла видати. Це вже внучку, значить., Ритчину. І чоловік її, Андрій, непоганий попався, непитущий, уважливий. Так що толку, як бідний, як церковна миша. Тулилися в гуртожитку майже двадцять годочків, поки на квартирку таку-сяку спромоглися. Дві маленькі кімнатки хоромами їм здавалися. І тоді лише зважились дитину завести. Вовчика покійного (прости Господи!). Думали тепер легше стане в своїх стінах. А тут квартплата зроста, Вовчик росте, апетит у нього росте.

Поплакали Тетяна з Андрієм, забрали престарілу бабцю Ритку до себе, за Вовчиком приглядати, а самі на заробітки за границю чкурнули. А Маргарита Іванівна хоч і жилава, і наче при здоров’ї ще. Але ж вісімдесят годочків не спишеш… Онука. Правда, обіцяла через три місяці повернутись. А ще й Андрієвий брат навідувався, Тарас. Продуктів принесе, зробить в хаті що треба, Вовчику прикаже бабцю слухатись. А потім приїхала Тетяна. Гостинців навезла, грошей, комп’ютер малому купила – і знову поїхала. Сказала, на пів року. Отоді хлопець і зобидився на мамку з татком. Покинули мов на стару каргу…Проковтнула тоді ту «каргу», по совістила тільки, щоб про батьків поганого не думав – для нього ж стараються. Хоча…Сама важче жила. А з батьківщини не їхала, Аньки не кидала. Став тоді Вовка цілий день за комп’ютером сидіти, в якісь стрілялки грати. Вийде з кімнати – очі скляні, руки тіпаються, ніби кнопки шукають. А баба прихворіла була тоді. Тарас кілька днів не заглядав. Продуктів не приносив. Ну зварила борщ не засмажений.

Сів внучок обідати, скривився. А що нервовий став останнім часом, то й зіпхнув миску з столу.

– «Ти, стара карга, хоч борщ навчись варити!»

– Пізно мені вчитися, синку, тільки й мовила тоді.

А вночі, коли заснув Вовчик. Приклала йому подушку до обличчя. А побачивши, що не здужає. Як прокинеться то й ножем ударила. Однак з нього вже нічого путнього не виросте. Хоч і жалко внучка. А Бог простить. І її простить, і його простить.

От тільки якби вночі Вовчик не снився…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.09.2011 Поезії / Вірш
За сімома дубовими запорами...
05.09.2011 Поезії / Білий вірш
Напившись кави до нестями...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про сучасність
11.02.2012 © Марія Я
Після світанку
05.09.2011
Стара карга
15.08.2011 © Автор Невідомий
Колискова
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.83 (МАКС. 5) Голосів: 6 (5+1+0+0+0)
Переглядів: 238  Коментарів: 7
Тематика: Оповідання, стара карга, життя та смерть, сучасність, про минуле
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.03.2012 01:59  © ... для Ницик Андрій 

дякую за відгук. так, у нас жодне покоління нормально не прожило свій вік. занадто нестабільне в нас суспільство, що й породжує отакі страшні історії. 

 03.03.2012 01:54  Ницик Андрій 

Жах. Проглядається тяжка доля усіх чотирьох поколінь, кожне з яких страждає по-своєму. А ось бабуся... На старість літ віднеслася до правнука як до непутящого кошеняти, якого топлять у відрі. :( 

 09.09.2011 16:41  Оля Стасюк 

Хвилюююююююююююююча історія

 05.09.2011 19:39  Автор Невідомий 

Скільки змісту... 

 05.09.2011 16:20  Тетяна Чорновіл для © ... 

Чого тільки не почуєш у світі! (((((

 05.09.2011 15:10  © ... для Тетяна Чорновіл 

Пару років назад сюжет коротенький про це у новинах був.

 05.09.2011 10:50  Тетяна Чорновіл для © ... 

Страшна історія!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
20.01.2011 © Михайло Трайста
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди