Зимою море непривітне...
Зимою море непривітне,
мов продавщиця в магазині –
холодна піна, згустки вітру,
і де-не-де крихкі льодини.
Набряклі від дощу і снігу
на зиму кинуті будівлі
втомились без плачу і сміху,
наче собаки без годівлі.
І ця кімната, де ти скрився,
немов останній живий послух,
аби лиш знов не нагодився
тьмяний й глибокий в серці острах.
Скрипучі двері, вогкі стіни.
Старі пружини з-під матрацу
впинаються в зомлілу спину,
мов кулі, як тоді – на трасі.
Довкола – пляжі спорожнілі,
мов спорожнілі стадіони.
Найближчий бар – лиш за три милі,
що не зважає на сезони.
Брестимеш сірим побережжям
вздовж таборів і пансіонів,
вдивляючись в німе безмежжя –
пригадуючи, що накоїв.
Знайдеш той бар - клондайк одвічний
в цю тишу втвердлих персонажів.
Горілку питимеш з дільничним –
так, ніби він тебе відмаже.
Шматки обривистих сентенцій –
в`язких і ствердлих, мов коріння –
вкладатимуться, ніби скельця,
в мозаїку порозуміння.
Під ранок вже запанібрата,
потиснувши хмільну правицю,
додому поплуганиш спати,
не оминаючи дільницю.
Лягатимеш з першим промінням,
що прокидається непевно
за обрієм багряним тлінням.
Вставатимеш вже аж затемна
І так між темряви і світла,
наче в загальному вагоні,
мертво висітиме повітря,
допоки час рани загоїть.
