з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Я з Бахусом кружляю в танці п’янім,
На урвища самісінькім краю.
Нехай рахують бражником останнім
І Янголи не ждуть мене в Раю,
Хай люд плітками коле мені спину,
Сальні похвали пхаючи в лице,
Братерство те до скону не покину,
Як пташка, що потрапила в сільце.
На світ дивлюсь крізь призму грановиту,
Чарчин, котрі по вінця сповнив «змій».
До денця, осушивши оковиту,
Я бачу всесвіт кращий, дивний,… свій!
У нім добро весніє ніжним садом,
А степом, честь гарцює вороним.
І людяність струмує водопадом,
Здіймаючи братерства вогкий дим.
У небесах, думок прозоро-чистих,
Ширя відвага степовим орлом,
В незайманих річках, кохання, бистрих,
Лебідка ніжності змахне своїм крилом…
Голівонька нехай тріщить уранці,
І Янголи буркочуть у Раю,
Я з Бахусом продовжу дикі танці,
Щоб душеньку загоїти свою.
