Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.09.2011 20:29Оповідання
Фантастика  Про Бога  Про друзів  Про добро  Про кохання  Про дитинство  Про казку  Про гумор  Про життя і смерть  
10000
Без обмежень
© Каранда Галина

777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО?

Частина перша

фантастика

Каранда Галина
Опубліковано 16.09.2011 / 6338

Це тільки в народних усмішках янголи літають натхненно поміж райських дерев небесного саду, по суті прославляючи неробство, в той час як чорти в поті лиця виконують важку й невдячну, але таку необхідну функцію каральних органів, себто – грішників смажать для острашки живого й покарання вже мертвого населення Землі. При цьому, якщо в небесній висі наша уява ще якось знаходять місце для чудесного Едему, то з точною адресою пекла, з його багаттям, смолою і котлами – заминочка вийшла.

Але після виходу в світ легендарних «Дозорів» Сергія Лук’яненка, навіть в затятих фольклористів не залишилось сумнівів, що й янголи, й чорти, а правильніше – Світлі й Темні Вищі, живуть тут таки – на Землі, поряд з нами, більш-менш справедливо розділивши сфери впливу і характеризуючись умінням входити в глибинні підрівні реальності. Чудеса, тобто, творити.

Так от, ця нуднувата передмова мала за мету пояснити читачу, чому двоє хлопчиків з перманентно конфліктуючих сторін Темних і Світлих Вищих сил опинилися в одному літньому дитячому таборі «Павутинка».

Азик – умовне чортеня, мав світле волоссячко, рожеві щічки і носик картоплинкою.

Едик, якому відводилась роль янголятка, був руденьким, пересипаним весняночками хлопчиною.

Обоє щойно закінчили другий клас, любили покапостити і повеселитися. Але теоретично кожен з них усвідомлював різницю в своїх статусах.


Знали також, що попри відносну умовність Добра і Зла, несанкціонованих вельми хороших чи вельми поганих вчинків робити не можна – покарають.

Але вони були діти. Діти, що вперше залишилися без контролю батьків у літньому таборі.

Першого дня, слухняно проходивши з юрбою однокласників за вихователькою Аліною, вони відразу відчули, що дівчина вона тиха й несмілива, страшенно перелякана новою для себе роллю старшої виховательки. Помічник її – Федя, хоча й стійкіший, але так захоплений перебуванням у таборі, що сприймає його не як студентську практику педагога, а як цікавий відпочинок.

Тож надвечір Азику і Едику стало нудно. Вони легко впізнали одне в одному представників класу Вищих, тож сиділи тепер разом на гойдалці, бовтаючи босими ногами.

– Ну як тобі тут? – запитав Азик.

– Та так, нічого. – скривився руденький.

– Нічого?! Та я всі їхні приколи й ігри наперед бачу.

– Що поробиш? Вони ж всі просто люди, що з них взяти?

– І чому було не поставити вихователями когось із наших? – вередував Азик.

– Ги! Вони ж не знають, що не такі як ми.

– Так наші ж знають! Чому нас запхали в цю діру?!

– Тато сказав, що ми повинні навчитися жити серед звичайних людей і бути непомітними

– Та й мій таке казав! Але ж нудно тут як.

– А завтра ще ця екскурсія в місто. Ну що ми там не бачили?

– Ой, точно! Я цього не переживу! Треба щось придумати.

– Ага!

І хлопці почали щодуху розгойдувати скрипучу фарбовану гойдалку.

А в цей час в середмісті, вмощувалась зручніше перед телевізором Тетяна. Вона мала 25 років, заміжньою ще не була, тому вважала себе старою дівою. Принца свого чекала віддано, але не активно, тож крім нелюбимої роботи мала лише два друга – диван і телевізор. Жила скромно і тихо мріяла про щастя, що якось впаде їй на голову.

Ранок зустрів сонцем, безхмарним небом і медовим запахом квітучих лип.

Едик з Азиком, слухняно взявшись за руки, чимчикували в колоні своїх ровесників. Позаду з прапорцем у руці лускав насіння Федя.

– А зараз ми відвідаємо Краєзнавчий музей, - нарочито голосно і весело промовила Аліна.

– Еге-ж, відвідаємо, щас-с-с, - прошепотів Азик. – Ну що – никаємось?

– А як же вона? – кивнув Едик в бік виховательки.

– Та ну її, не помітить.

– Давай хоч завісу яку поставимо, ефект присутності. Чи що?

– Ну став, як тобі сили не шкода.

– До речі, тобі не здалося, що Федя також з Вищих?

– Та щось є. Але він, ніби, слабенький. Боятись нічого.

– Ну тоді – никаємось. Але завісу я все-таки краще поставлю.

Аліна старанно перераховувала дітей, що входили в двері музею, додаючи до ліку й уявного руденького та біленького, що насправді прискали в кулак за найближчим кущем жасмину. Федя акуратно висипав в урну лушпиння, пригладив рукою волосся, трохи повагався. Врешті-решт, послав вслід групі потужний імпульс присутності і зник.

Таня куняла в маршрутці, що за усталеним графіком везла її на роботу. Звичне «Ретро FM» з готовністю підсовувало мозку знайомі ритми.

–І ось що нам обіцяють зорі, - натхненно промовила ведуча, - У Левів сьогодні напрочуд вдалий день. Вам неймовірно щаститиме, ви просто мазунчик долі…

– Ого, - оживилась Тетяна, - добре, побачимо.

Машинально глянувши на проїздний талончик, дівчина завмерла. В його номері красувалися три сімки.

Весело наспівуючи підказану радіо веселеньку мелодію, Таня побігла на роботу.

– Ну, що будемо робити? – запитав Едик.

– Та хоч би що! – стрибав на одній нозі Азик. – Пішли для початку по морозиво.

І, не чекаючи відповіді, побіг до кіоску. За декілька хвилин, старанно витираючи пальчики вологою серветкою, Едик знову запитав:

– А далі що?

– Ну ти й зануда! – Обурився Азик, облизуючись, – краще б я сам втік! У музеї було б цікавіше, ніж з тобою.

– Та ну тебе! – махнув рукою Едик.

– Ти тільки поглянь на цю задоволену пику! – здивовано присвиснув Азик, дивлячись через дорогу. – Там, перед пішохідним переходом стояла усміхнена Тетяна. Щойно ввімкнулося зелене світло.

– Зараз ми їй трохи пиху знімемо! – заявив Азик і пильно глянув на світлофор. Миттю спалахнув червоний. Тетяна здивовано підняла брови й залишилась стояти.

– Ти що, не можна! – Обурився Едик. – Перемкни негайно!!

– Сам перемкни!

– Ти думаєш я не вмію!?

Загорівся зелений. Тетяна зробила крок на дорогу.

– То що, позмагаємось? – засміявся Азик.

Ще хвилин десять юрба зівак спостерігала пробку, що утворилася перед «зеброю». Машини сигналили, не наважуючись їхати під шалене миготіння світлофора. Пішоходи з острахом переходили дорогу, даішник щось обурено говорив в трубку мобільника. І зовсім непомітними в цій юрбі -були два хлопчики, що наморщивши лобики, дивилися на оскаженілий світлофор.

– Ой, де вона поділася?

– Хто?

– Та та, з щасливою фізіономією.

– Не знаю!

– До речі, вона вже не з щасливою.

– Ха-ха- ха.

– Тобі хіба дозволяють вдома таке?! Це ж тягне на не-санк-ці-о-но-ва-не втру-чан-ня в ре-аль-ність, - старанно згадував важку фразу Едик

– Та відстань, я ж не вдома. О, он вона, здається. – І Азик побіг За Тетяною.

Едикові нічого не залишалося, як іти слідом.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.09.2011 Поезії / Вірш
Рафінована душа
16.09.2011 Поезії / Вірш
Я все равно не позвоню...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
фантастика
07.09.2011
природний добір
16.09.2011
Диплом творця (Частина друга)
16.09.2011
777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО? (Частина перша)
16.09.2011
777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО? (Частина друга)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 205  Коментарів: 5
Тематика: Оповідання, фантастика, казка, добро, життя, смерть, 777, кохання, друзі, дитинство, Бог
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.09.2011 14:53  Олександр Новіков 

читав одну фантастику. автора не пам"ятаю, але він ще й поет. і написав наче про себе. так у нього (в повісті) помічники були янгол і чорт і звали їх Анцифер і Фармазон відповідно. смішно було)))

 17.09.2011 18:21  © ... 

дякую! Олю, а для чого ти так "ізвращалася"(шиворот-навиворот)?

 17.09.2011 12:35  Оля Стасюк 

А я прочитала спочатку другу частину, потім третю і першу. Однаково сподобалось! Знаєте, рідко кому вдається написати 3 частини твору, щоб кожен окремо теж був цікавий!

 17.09.2011 03:22  © ... для Тетяна Чорновіл 

вже дала:)))))))))))))

 16.09.2011 20:50  Тетяна Чорновіл для © ... 

Цікаво!!! Давайте продовження! :)))

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди