16.09.2011 21:06
Без обмежень
170 views
Rating 5 | 1 users
 © Каранда Галина

777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО?

Частина друга

фантастика

Таня працювала листоношею. Робота не аби яка, але добре хоч якась. Красиві лозунги про радість, яку вона приносить в кожен дім, давно розвіялись, залишилась ненависна важка сумка і постійне відчуття небезпеки, яке стократ підсилювалось в дні виплати пенсій. Зітхнувши, Таня зайшла в приміщення пошти. Електронний годинник на стіні показував 7:52.

– 5 і 2 = 7, – машинально відмітила про себе дівчина. – Дві сімки

– Привіт, дівчата. Там на переході світлофор з розуму зійшов. Раніше просто відключався, а тепер моргає як несамовитий.

– Ой, штрафи добрі беруть, а світлофор відремонтувати не можуть, - звично забідкалась Людмила.

– Ну добре, що там у нас сьогодні?

– Та он знову цілий стос «листів щастя», - змахнувши чолкою показала Марина.

«Листами щастя» дівчата прозвали всім знайомі довгенькі конверти з повідомленням, що «ви і тільки ви, ім’ярек, стали щасливим переможцем такої-то акції, виграли велику купу грошей на сидінні новенької машини, і щоб вам це дійсно, реально і

гарантовано забрати, треба лиш замовити кілька непотрібних вам ексклюзивних товарів з нашого чудесного каталогу». Листи ці приходили давно й регулярно, але й досі знаходились довірливі, що викидали гроші на вітер, а потім ще й лаяли поштарів.

– Дівчата, змолилась Таня, – ну давайте викинемо, ну будь-ласка. – Ми ж ніби посібництвом займаємось. Та й так сумка важка, «Факти» ж сьогодні розносять.

– Не можна! Оплачено! – зітхнула Марина. – І не здумай за рогом викинуть, –про всяк випадок прикрикнула. У цьому відділенні вона була за старшу, начальства вищого боялась, тому намагалась бути строгою з ровесницями листоношами.

Тетяна надула губи і сіла заповнювати формуляри.

– Яке сьогодні число? – звично запитала

– 7 липня

– 7.07.– продиктувала собі Таня – Хм, цікаво. Може лотерейку купити…– І Таня заглибилася в сортування свіжої преси


Хлопці незадоволено тупцювали біля жовтої скриньки для листів.

– Може в тому музеї і справді цікаво? – несміливо озвався Едик

Азик зверхньо глянув на нього:

– Ну й повертайся.

– А ти?

– А я краще розважатимусь.

– Щось я не помітив щоб ти якось особливо

розважався.

– Та я…! Та я таке можу придумати!

– Ну що, наприклад?

– Ну, наприклад, давай змагатись. Ось ти Світлий, я Темний, хто сильніший?

– Змагатись мені тільки на тренажерах дозволяють. Не-санк-ці-о-но-ва-не…

– Знову ти за своє. Ми ж тільки пограємось. Нічого не буде. От спорим, що я можу до вечора нормальну здорову людину психом зробити.

– Та ти що! Навіщо?

– Для приколу. Та ти не переживай, ти ж мені протистоятимеш у грі. Добро на зло – дорівнює нуль. А це вже й законами дозволено. Чи ти боїшся програти? Тюхтій!

– Я не боюся. А кого ти будеш…ну…того…психом робити?..

– Та хоча б оту задоволену пику, – кивнув на двері пошти Азик. Чи може її краще? – хлопець вказав на молоду жінку, що котила перед собою коляску з немовлям.

– Ні, ні, краще вже пику! – поспішно промовив Едик і зітхнув.

– Добро. На що, заклад? Морозиво «Ріжок» підійде?

– Я «Каштан» люблю…

– Ну, «Каштан» так «Каштан».

Хлопці вдарили по руках.


Тетяна все ще шаруділа газетами, покірно вкладаючи в кожну «лист щастя». Краєм ока вона

бачила двох хлопчиків, які несміливо зайшли до приміщення, при щось довго шепотілися, врешті купили конверт і вийшли.

Коли Марина розклала перед Танею листи, щойно вийняті з зовнішньої абонентської скриньки, засміялась:

– Знову хтось приколюється!

На конверті акуратним учнівським почерком було виведено: «на деревню дедушке». Та Тані було не смішно. З марки на конверті на неї дивилася…вона сама. Посміхалася і підморгувала. Таня заплющила очі і замотала головою. Знову глянула на конверт. Марка як марка. З рожевою трояндою і літерою «Д». Приверзеться ж…

Марина взяла конверт у руки, подивилася через нього на світло.

– Порожній. Як набридли ці старі жарти. – і викинула в урну.

– 77.

– Що 77?

– Рівно 77 адрес обійти сьогодні, – пояснила Таня.

– Це добре, я вчора 113 обходила. А в тебе число невеличке, ще й кругленьке яке.

– Це точно. Маринко, а дай-но мені лотерейку.

– Яку?

– Миттєву, за гривню.

– Добре, тільки сама витягуй.

Таня повагавшись хвилину витягнула невеличкий рожевий папірець, стерла захисне покриття… «Ви виграли одну гривню», - повідомляв надпис

– А дай ще одну.

«Бажаємо виграти наступного разу»

Таня стенула плечима.

– І до чого ж тоді всі ці сімки з самого ранку?

Перекинула через плече набиту газетами сумку.

– Ну я побігла.

Виходячи з пошти, дівчина знову побачила дві знайомі голівки: біленьку й руденьку.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Оповідання - 777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО? (Частина 3)». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Я все равно не позвоню...».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.09.2011 12:22  Оля Стасюк 

Цікаво. Листи зараз не пишуть, на жаль.

Публікації автора Каранда Галина

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 17
Автор: Каранда Галина
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Такий неФАНТАСТИЧНИЙ світ;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;