02.08.2009 00:00
-
1006
    
  5 | 5  
 © Комарова Ольга

Етюд

Доманіцькому С. О. присвячується...

Я знов замріяно дивлюся на мольберт: 

Хотин. Пейзаж. І на палітрі – фарби. 

Ти пам’ятаєш, милий, той момент, 

Коли на полотно лягли ці барви? 


Ти пам’ятаєш пензлі у руці 

І віяння легке олії з льону? 

Не можу я забуть хвилини ці 

Тепер, коли етюд лежить вже вдома. 


Та ніби вітер хмари знов жене, 

І шелестять в траві пелюстки квітів. 

Із полотна дорога приведе 

До місця, де ти полюбляв сидіти. 



м. Кам’янець-Подільський, 1.08.2009

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.08.2014 15:20  Панін Олександр Мико... => © 

Гарний, теплий, ліричний вірш. Особливо необхідний у наше суворе сьогодення.

 12.08.2009 17:10  Оксана Білова 

Описати творчий процес важко, але Вам це вдалося. )))

 03.08.2009 20:24  Катя Валецька 

Гарний вірш.

 03.08.2009 19:53  © ... 

Спасибі, він і писався саме серцем...

 03.08.2009 11:16  Ілюзія 

ПРЕКРАСНО:).....цей вірш можна віднести до тих які читаються серцем....