16.09.2011 21:17
207 views
Rating 5 | 2 users
 © Оля Стасюк

Україна

Одного вечора зайшла до багача 

Якась дівчина в латаному платті. 

Зняла стару торбину із плеча 

І подивилась на багату хату. 

«Зачєм прийшла?» 

«Я тільки попросить... 

У мене діти... Не гноби їх, прошу...» 

«А ти па-русскі можеш говорить? 

Снімі старуха тут свої калоші.» 

«Стара? Хіба, синочку, я стара? 

Мені ж лиш 20... І за що так, сину?.. 

Я ж тільки трошки попросить прийшла... 

Я ж, знаєш, твоя ненька-Україна...» 

«Што? Україна? Гдє? Не помню я 

Такой страни... Ти з юга? Чи ти з сходу?» 

«Синочку, я ж ота твоя земля, 

Ти тут живеш... Я від твого народу...» 

«Дєтєй-то сколько?» 

«Мало рахувать... 

Вже 45 мільйонів, та правдивих 

Діток моїх авжеж не 45... 

І точно не ті 45 щасливих...» 

«Ти шо несеш? Ану-ка убірайсь! 

Охрана, вибросьте оцю старуху!» 

«Ти ж син мій теж, вкраїнець, не цурайсь! 

Прошу тебе, хоч крапельку послухай!» 

Ні, викинули в чорнім силачі 

Аж на дорогу, наче ту ганчірку. 

Поправила торбинку на плечі 

Й заплакала - настільки було гірко. 

Ішла, ледь не попала під авто, 

Гукнув: «Ти шо стоїш здєсь на дорозі?!» 

Замерзла – бо лиш в платті, без пальто, 

Й упала на асфальті у знемозі. 

Аж бачить – лине дівчина якась 

У сукні синій, з крилами, як в феї. 

І пісня тиха й ніжна розлилась, 

Мов справжнього чарівного Орфея. 

«Ти хто?» 

«Я – Муза з барви снів і мрій, 

У сквері тут поетів я зустріла. 

А ти?» 

«А я – країна без надій...» 

«Не бійся, люба, разом полетіли. 

Поет тебе сховає у вірші

Тебе там лихо не зачепить в слові. 

Сховають тебе у своїй душі, 

І серцях відродишся ти знову. 

Лиш оминай серця черствих людей, 

Що нищать люд, забули мову й пісню, 

Не хочуть знати безліч ще речей, 

Й свою країну. Люди зовсім різні... 

Лети зі мною!» 

«Та немає крил...» 

«Візьмись за руку. Горя не забудеш. 

Лети. Я знаю, що немає сил. 

На цій планеті їх не пересудиш... 

Судити будуть їх не в цій землі.» 

Взялась за руку музи Україна, 

І полетіла. Хоч і у душі 

Так жаль було свого дурного сина. 

Вони летіли в ніжну далечінь, 

Хоч і на душах біль був снігом білим. 

Неначе зірки, линули у синь, 

І синьо-жовті небеса злетіли. 

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вірш про ілюзії». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вірш - Мальва». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Оля Стасюк.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.09.2013 13:40  Мальва СВІТАНКОВА 

Задум хороший...Манера теж може бути... 

 17.09.2011 12:40  © ... => Тетяна Чорновіл 

Не можу я писати без рожевого оптимізму, хоч щось казкове має бути, пробачте.

 17.09.2011 12:19  © ... 

З сумними музами взагалі літати небезпечно.

 17.09.2011 12:19  © ... 

Люди добрі, в вірші все сказано. Вона полетіла у вірші до Поета. Взагалі, це казка. Дякую за коментарі.

 17.09.2011 03:17  Каранда Галина => © 

молодець!

 16.09.2011 22:13  Тарас Іванів 

І доліталась... І ми з нею...

 16.09.2011 21:39  Тетяна Чорновіл => © 

І куди це вона полетіла від нас? Тепер зрозуміло, чого ми старцюємо й далі....((( Перша частина вірша реальна, а в казковий кінець я не вірю!

Публікації автора Оля Стасюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 8 | Знайдено: 43
Автор: Оля Стасюк
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Політичне;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;