Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.08.2009 00:00Нарис
 
31000
© Вадім Прокопець

Вільне місце

Вадім Прокопець
Опубліковано 06.08.2009 / 652

Автобус був переповнений. Люди сиділи і стояли скрізь, де це було лише можливо. Деякі, що стояли між сидіннями, а не в проході, додумались вмоститись навіть на своїх торбах. Дядечко середніх літ у смішному картузі сидів на одиночному місці, поблизу дверей. Автобус під’їжджав до зупинки. 

“Пора виходити,” – подумав про себе дядечко, а вголос сказав: 

– Ви не виходите? 

Люди, що стояли поруч, молода дівчина-блондинка з цікавою сумочкою і двадцятилітній юнак, покачали головами, мов “ні”. 

– Тоді, випустіть мене, будь ласка, – почав вставати дядечко. 

Автобус зупинився, дядечко вийшов, акуратно протиснувшись між людьми. 

Місце звільнилося. 

Зазвичай, вільне місце в переповнених автобусах займають зразу ж, але в нашому випадку цього не сталося. Сталося майже неймовірне – ніхто не сів. 

Юнак запропонував місце дівчині-сумочці: 

– Сідайте, будь ласка. 

– Ні, дякую, я зараз виходжу. – відповіла та. 

Забравши декілька пасажирів, автобус рушив далі. Це був новий ПАЗ – чудовисько Павловського заводу, що поволі повзло вулицями міста. Водій не любив свій автобус, і автобус не любив водія – часто ламався. 

Ось і зараз, в “годину пік”, він заглох. Водій зміг лише дотягти його до обочини. Вилаявшись, так що жіночка, що сиділа на передньому сидінні почервоніла до ушей, він ввімкнув аварійку і поліз до двигуна. 

Місце залишалося вільним. 

Пасажири замовкли на хвильку, прислухуючись до лайки водія, що линула десь з-під капоту, і продовжили свої розмови: 

– Відкрийте вікно, так душно. – попросила одна жінка. 

–…а, ви, чули, що з Леонтьєвим трапилося?...- розповідала одна бабуся іншій. 

–…Це якийсь жах, хіба так можна навчатись! – розпинав батько сина-студента. 

– Передаємо за проїзд! 

– Будь ласка, подвиньтесь! Дитину задавите! – зарепетувала жінка в рожевій сукні. 

– Пройдіть на середину, там є місце. – лунав десь ззаду голос контролера. 

– Чули, до кінця року ціни на пальне зростуть втричі. – сказав чоловік з портфелем. 

– А ціни на м’ясо як піднялись?! – відповідали йому. 

–…кажете його побили? Боже мій, що в світі робиться… - хитала головою жінка років сорока.  

–…Господи, коли ми вже приїдемо; тут задихнутись можна. – простогнала дівчина в хвості автобуса. 

– Так, передня площадка, передаємо за проїзд, щоб я до вас не лізла. 

– Їздимо, неначе шпроти в банці, та ще й гроші платимо. – скаржилась якась бабця. 

– Не хочете – ходіть пішки. – огризнулась кондуктор. – В мене вже і так повно пільговиків! Не хочете платить – на вихід… 

Водії заліз в кабіну, повернув ключа – автобус завівся: 

– Все, поїхали. – сказав він і вимкнув аварійку. 

Місце все ще залишалося вільним. 

Автобус підійшов до зупинки. Одні люди вийшли, їх місця зайняли інші. На місце юнака і блондинки стали чоловік і жінка середніх літ. 

–О, прівет, Настя! – весело вигукнув чоловік. 

– Привіт. – жінка обернулась до нього обличчям. 

– Ти куди? З роботи? 

– Угу. 

Чоловік помітив вільне місце: 

– Сідай. 

– Та я скоро виходжу. Сідай ти краще. 

– Дякую, я краще постою. Ну, як діти, сім`я? 

– Добре. Аня пішла в перший клас, а Василь – вже в дев’ятий. 

– Справді?! А я пам`ятаю їх ще зовсім маленькими. Отакими. – Він руками зобразив, якими маленькими були діти. 

Молодий студент “голосував” на узбіччі. Водій зупинився підібрати його. 

– О, це вже й мій будинок, поталанило. Я думав доведеться ще від зупинки чесати. Бувай, Настя. – чоловік махнув на прощання рукою, зістрибуючи зі східців. 

– Бувай. 

Студент став на місце цього чоловіка. 

Місце до сих пір було вільним. 

Студент не звик сідати, коли навкруги стоять жінки: 

– Сідайте, будь ласка. – звернувся він до жінки, котру чоловік назвав Настею. 

– Ні, дякую, я через зупинку виходжу. 

“Ну, що ж, не хочеш – як хочеш, - подумав він про себе – Я також сідати не хочу.” 

З-за спин пасажирів котрий вже раз доносився крик: 

– Ви мене зараз розчавите! Господи, коли вже ми доїдемо! 

Автобус зупинився. Частина пасажирів почала виходити. Студент побачив, що прямо на нього суне тіточка розміром з середнього бегемота, пропихаючи поперед себе сумку, яка мабуть лише вдвічі за неї менша: 

– Пропустіть! Я тут виходжу! – репетувала вона. 

Студент, що стояв просто на проході, цієї дами-бегемота, якусь долю секунди не знав, що робити, але потім згадав про вільне місце і сів. 

Жінка-бегемот пропливла мимо, вже не будучи небезпечною для нього. 

“Слава, Богу, - подумав він. – Врятувався!” 

Студент розслабився і, відкинувшись на спинку крісла, забув про тісняву, задуху і стоячих довкола людей. 

Поряд з студентом, на подвійному сидінні, впівголоса перемовлялись дві бабці. Раптом одна з них помітила студента, що сидів і жінку, що стояла поруч. 

– От, подивися, - обурено почала вона, - що за культура в цієї молоді. Всівся, навіть не озирнувшись навкруги, очі закрив, в уші “затички” повтикав і нічого його не цікавить… 

–…А бідна жіночка стоїть. – закінчила за неї сусідка, - Сидять зі своїм “репом” в своєму інтернеті і ні про що інше й думати не хочуть. Просто жах! Не те, що ми в свої роки… 

І обидві бабці, замріяно, почали згадувати свою далеку “совдеповську” юність. 

Автобус тим часом рушив, забравши ще пасажирів, рушив до наступної зупинки. Не кваплячись, поволі, як і належить переповненому ПАЗу. 

Місце нарешті перестало бути вільною вакансією, воно стало зайнятим, як і кожне інше в цьому автобусі. 

19.06.2005
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.09.2009 Проза / Нарис
Дзвони Чорнобиля
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
11.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Синє, майже чорне
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
Нарис
06.08.2009
Вільне місце
06.08.2009
Дещо про мову
27.06.2009 © Сміла
Роздуми про кохання
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.75 (МАКС. 5) Голосів: 4 (3+1+0+0+0)
Переглядів: 1267  Коментарів: 7
Тематика: Нарис
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.01.2015 01:20  Якобчук Павло для © ... 

ПАЗ - рукавичка та нетривала вакантність місця так знайомо і природньо... лише сядь одразу стаєш цікавим для інших. Дуже філософський твір вийшов. 

 27.01.2015 22:46  РоузРей для © ... 

щодня так їжджу...Ваша проза змусила мене посміхнутись, спасибі:) 

 19.01.2012 23:51  Каранда Галина 

дуже цікаво... і точно! 

 09.07.2011 13:19  Оля Стасюк 

Оригінально. Сподобалося зображення водія. Таких зараз більшість...

 31.08.2009 02:17  Тетяно4ка) 

Мабуть головна його ідея заклю4ається в тому, що знайшовши своє комфортне місце, ми перестаємо цікавитись людьми, що хв. назад були в не такій комфортній реальності разом з нами. А може це і правильно? Для 4ого перейматися іншою реальністю..а в світь виста4ає речей, якими можна перейматися. 

 25.08.2009 13:39  Ярослав Молінський 

Ото вирішив трішки почитати "Пробівської" прози. Скажу, що цікаво.. Не зважаючи на деякі моменти (обочини, ушей) досить професійно описано усе. І цікавий вибраний образ автобуса (ПАЗ), я саме таких найбільш не люблю. і взагалі стараюся уникати їх. Зазвичай я дійсно, як студент, сиджу з "Затичками" в вусі і своєю важкою і несприйнятною всім (майже) музикою, але це лише через моє не рівнодушне ставлення до зацікавлених у поглинанні чужої енергії людей (таким чином я відволікаюся). Тому і не чую сусідні розмови. А ото не люблю теж, тобто ті байки "бабок". Зазвичай вони так і виходять, як описано... цікавий твір, мені сподобався 

 07.08.2009 13:13  Ілюзія 

знайома ситуація....цікавий твір...)))))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +90
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
06.01.2012 © Т. Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди