Вічний раб
Закутий ідеалами міщанського цинізму
Добряк прошкрябав очі й не впізнав свою Вітчизну.
Метався між Нью-Йорками, між стел їх цвинтарів,
Повернутий до рідного, дух слізно занімів.
Застлалася країна вся в чумному лихолітті.
Народ, чи радше – залишок, живе в якісь лахмітті.
Судомами закорчило міста, містечка… З сіл
Затягло сніжним повілом – пустельний суходіл.
Щелепа штучна звиснула від волі насолод.
Куди ця влада втиснула обдовбаний народ?
Зібрав манелі жмутками й сім’ю з розкішних баб
І ген – у світ з відсотками, хоч там він вічний раб.
