Антоніна Чернишенко Дивний сон
Приснилося якось мені…
Що знову я, одна у грі.
Ганяю Коброй на плато,
І тут… повсюди… золото.
Кристали падають пучками,
А золоті, так десятками.
Я хорь оділа, щоб пірати,
Та Кобра стала зависати.
Кристали падають частіше,
А я не зрушу з місця більше.
І золотце, милує очі,
А Кобра дуже його хоче.
Нарешті глюки всі пропали!!!
Я вмить за золотом… не стало…
Я покрутилася на місці,
Об’їздила усе обійстя.
Усе десь ділось, все пропало…
Немов би й зовсім не лежало.
06.10.2011 15:42 Каранда Галина |
 НЕ знаю. мій наркотик - Портал. Нікуди біьше й не тягне. Поверхово огллянула інші подібні: де сарай, де казарма. А тут така затишна хатка! а Танки - мені цього не зрозуміти... |
06.10.2011 15:38 © ... => Микола Щасливий |
ага, на роботі |
06.10.2011 15:03 Микола Щасливий |
 Добре хоч відволікаєтесь вірші писати про танки))) |
06.10.2011 14:49 © ... |
як наркотик))) |
06.10.2011 14:48 © ... => Микола Щасливий |
так, це є |
06.10.2011 12:11 Суворий |
Да... Антоніну засосало не по дитячому!!!! |
06.10.2011 11:47 Микола Щасливий => © |
Мабуть танків в житті забагато, раз глюки починаються. |