Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.10.2011 22:31Нарис
 
00010
© Анничка

* * * * * * *

Анничка
Опубліковано 08.10.2011 / 6693

Майже п`ята ранку... Небо вкрилося ніжними рожевими квітами, прикрашаючи світ. Сусідського собаку, напевно, дратує рожевий колір, ніяк не може замовкнути. Відчиняючи вікно, в ніздрі крадеться запах ранку. Аромат нового дня, аромат листя, яке вже котрий день пишається своїм золотистим вбраннням. Ніби вдихаю щойно народжене життя, ніби разом із сонцем "відчиняю" цей день для людства... 

На межі двох світів: по один бік - світанок, який зачаровує красою за лічені секунди, по другий - ти, який зачаровуєш за трохи довший час, але все ж ти довготриваліший за світанок. Он лежиш собі на моєму ліжку вже годину шосту підряд і не хвилюєшся про можливі незручності, а ця незбагненна краса за вікном явно більш сором`язлива, ніж ти.. От зараз порадує око і з`явиться пізніше... Тоді, коли в нашому житті може вже багато чого з`явитись, зникнути, змінитись. Але ти! Не зникай! Як лежиш, так і лежи. І взагалі ти мені не заважаєш. І твоя деяка нахабність мене нітрошки не дратує. Можливо, що це єдина риса, яка мені подобається.. Ладно. Ти цього не чув. Ти спиш. От прокинешся і я тобі розповім, що від характеру твого просто розум втрачаю! А от нахабність ця твоя не подобається! Знаю тебе! Почнеш все чинити мені назло. От і отримуватиму кайф від того, що братимеш мене силою, перемикати канали тоді, коли я дивлюся фільм, роззявивши рота і вриватись у ванну кімнату саме в той момент, коли маю знаходитись там сама, по ідеї.... 

Раптом пронизливе "Мені холодно!" за спиною.  

- Може тобі ще опалення увімкнути? 

- Жовтень за вікном, божевільна. 

- За вікном світанок!  

Починає панічно кутатись у ковдру, незадоволена гримаса, втягнута у плечі шия.  

- Щось не влаштовує - спи вдома. 

- Як тільки почнеш впорюватись зі всіма своїми потребами власноруч - так і почну спати вдома. А поки йди мені краще чаю зроби, того, що пахне гарно. 

 

Додати б тобі в цей час краплю-другу такого, щоб провалявся на моєму ліжку, в моїй кімнаті день чи два. Тільки трохи нудно буде самій, а ти не настільки і класний дядько, щоб просто сидіти і милуватись твоїми рисами обличчя і грудною клітиною, яка нібито піднімається вверх-вниз. Кого мені обманювати? Себе? Дивилася б, милувалася б...  

- Чим ти там займаєшся? Скільки можна чекати?? 

Ну як мене виводить з рівноваги ця нетерплячість, ніби людина весь час на проїжджій частині, а навколо несамовитий потік транспорту і тут йому підперло випити чаю (того, що гарно пахне) на середній смузі. Ну нічого. Якщо закортіло так швидко випити чаю - вип`єш, впевнена, сподобається.  

- Якого біса?? Чого він холодний?  

- Ти хочеш швидко, а чайник не встиг виконати свою функцію. 

Даремно... Раптово весь вміст чашки виявляється на моєму оголеному животику. Мав напитись він, напилась я. Давно знала, що в цього ненормального з головою багато проблем, але кожен раз приходиться впевнюватись все більше і більше. Впевнившись, що чашка пуста, а певна частина мого тіла мокра, він спокійно ставить чашку на тумбочку. Протягує до мене руку, притягує до себе і за дві хвилини я відчуваю дотики губ до мого чайного животика, скрізь це дійство чую бурмотіння: "Сподіваюся, у цьому мініатюрному келиху чай буде значно теплішим". 

Ну ось так. Я не здивуюсь, що згодом він мене застрелить, а потім захоче ще й перевірити температуру чогось там на моєму тілі. Хоча... Гріти воно вже навряд чи буде здатне. 

Ти вмієш кохати, любчику. І після декількох хвилин з тобою на території ліжка, його просто хочеться обгородити колючою проволокою.  

Ближче до опівдня ти йдеш, як завжди. Я зачиняю за тобою двері і далі просто чекаю, коли ті двері відчиняться. До тієї пори просто читаю, їм, дивлюсь безглузді драми, інколи, якщо з’явилось натхнення, виходжу у місто (за місто) і просто накопичую цікаві моменти, місця, людей на мій фотоапарат. Потім ти приходиш і навмисне починаєш критикувати знімки, просто щоб мене роздратувати. Але тобі рідко це вдається. Я просто вдаю, що мені це неприємно і що твоя «думка професіонала» дуже важлива для мене, а взагалі… Ну сам розумієш.  

Більшу частину пам’яті займають наші спільні фото. Таке відчуття, ніби за нами весь час спостерігають і фотографують, фотографують. А насправді, ми самі за собою шпигуємо. І нам просто подобається потім переглядати у кадрах те, що було, переживати моменти заново, переміщуватись ніби у інший простір, де ми разом, а потім, повернувшись назад, радіти, що навіть у теперішньому просторі ми все ж поряд: ти – біля, я – біля тебе. Отже, на мою думку, цей прилад, який дозволяє людям перетворити певний відрізок життя в момент, єдине, що у нас є. Можливо, якби не він, то ти забув би вже моє ім’я. А так … Переглядаємо фотографії і стає шкода таких закоханих, молодих, амбіційних людей, які без один одного стають далеко не тими.  

Скоро вечір, скоро ти … Я, здається, скучила. В такій мірі, що приготувала міні-вечерю з напівфабрикатів. Нічого! Їж! Зараз всі таке їдять. А борщ я до смерті не навчуся готувати. Так що подумай, чи варто тобі залишатися зі мною до смерті!!  

На вулиці осінь розходилася не на жарт. Золоті, багряні, срібні листя летять всі по різних маршрутах. Піднімаються аж до мого вікна. Сподіваються, що їм вдасться вгледіти у цій квартирі щось цікавеньке. Можете сподіватись, але прилітайте краще вночі. Більша ймовірність хоч якогось кіно, навіть і нетрадиційного жанру. 

А хочете, я вас сфотографую?? Тільки не посміхайтесь! Не личить вам! Ви народжені восени. А осінь не така вже й весела, на мою думку. 

Різкий поштовх у спину і пронизливе «Ба !!!». Пожартував… Чи сюрприз зробити хотів. Але головне те, що та штукенція, якій позували листя, полетіла пташиним польотом донизу. Сьомий поверх. Я вже бачу, що штукенції , легко кажучи, капець. І капець всім спогадам, тепер маємо тільки те, що в змозі згадати. 

- Вибач… Я не хотів. 

Ніби розгублено… Але ж то НІБИ!  

Наступного ранку прокидаюся і щось мені підказує, що сьогодні я прокинулась сама, поряд ніхто не сопе. А я здогадуюсь, де ти. Ти просто пішов. Я завжди знала, що ти підеш, а ти просто весь час вагався.  

Не гарантую, що ти пам’ятатимеш мене все життя, але знаю точно, що спогади про мене викликатимуть на твоєму обличчі тільки усмішку.  

А я … Не хвилюйся, і посмішка буде. Але, можливо, раз і заплачу, може для більш чуттєвої історії, а може від того, що просто скучу… Може не за тобою, а за тим, що було між нами… 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.10.2011 Проза / Нарис
Ти БУВ, а решта є...
09.10.2011 Поезії / Вірш
Червона троянда
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Нарис
14.10.2011
Святковий настрій світлі кольори звідусіль
08.10.2011
Майже пята ранку
30.09.2011 © Тетяна Чорновіл
В гості до БОРСУКА БОРСУКОВИЧА
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 2 (МАКС. 5) Голосів: 1 (0+0+0+1+0)
Переглядів: 348  Коментарів: 1
Тематика: Нарис
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.10.2011 01:27  Каранда Галина для © ... 

1. пишеш дуже гарно.


2. з власним мазохізмом доведеться боротись все життя.


3. "Відчиняючи вікно, в ніздрі крадеться запах ранку."-запах сам вікно відкрив? (читала уважно, тут засумнівалась)


4. Та ну ЙОГО, ти - краща!!!))))))))))

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +32
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди