09.10.2011 00:00
-
347
    
  11 | 11  
 © Тарас Іванів († 2012)

Шелест лісу лякає 

Після гуркоту міст. 

Крону бук підставляє 

Під вітряний посвист. 

Під шаркавим надривом 

Тридцять метрів гординь 

Підгинаються… Дивом 

Звів головоньку в синь. 

Сосни сторч, навздогін 

Тягар тіні скидають. 

Чують, знають де дзвін, 

Сил стрибнути не мають. 

Розкидається в шир 

Розшиповане гілля. 

В нім принишк монастир 

Для пернатих з похмілля 

Від доріг між небес 

І від спекоті літа. 

Силу ждуть й ворог щез… 

В світ полинуть з досвіта. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.07.2012 10:43  Оля Стасюк 

 09.10.2011 15:40  Оля Стасюк 

А як Ви ці картинки вставляєте? а то в мене ніяк не виходить. Зникають відразу після "зберегти".

 09.10.2011 13:37  Сашко Новік 

гарно. треба й собі до лісу махнуть

 09.10.2011 12:12  Тетяна Чорновіл => © 

 09.10.2011 11:43  © ... 

Дівчатка, дякую. Сам не був в лісі здається вічність...

 09.10.2011 10:55  Оля Стасюк 

Красиво. Дуже приємні спогади навіває поезія. Але сама в темний ліс боюсь ходити:))) Хіба що з Вашими віршами:))))))

 09.10.2011 01:15  Каранда Галина => © 

мені дуже сподобалось. уявила себе беззахисною й маленькою серед тих величних сосен, теж маленьких і беззахисних перед Світом-Часом-Вітром...