13.10.2011 15:03
-
298
    
  2 | 2  
 © Андрій Гагін

Сповідь майбутньої волошки

з рубрики / циклу «Розмова з природою»

Ще трішки й побачу я світло. 

Де сонце, де неба блакить. 

Як зорі вкривають те небо, 

Де місяць на небі не спить. 


Ще трішки і стануть кайдани 

Основою, шляхом в буття. 

Коріння моє щоб тримали, 

Коли згодом виросту я. 


Можливо гірким гербіцидом 

Не спалить мене агроном. 

Можливо я стану красивим. 

Зеленим простим бур’яном. 


Росли ми тут вічно віками 

І в тому все щастя - рости. 

На зиму, як завжди зникали, 

А літом могли ми цвісти. 


Хто винен тепер, що це поле? 

Хіба в цьому наша вина! 

Ми будем рости знов і знову - 

Триває одвічна війна. 



вересень, 2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.10.2011 19:41  Тарас Іванів 

Гарно!

 13.10.2011 19:10  Оля Стасюк 

Волошки... Знайома тема...

 13.10.2011 16:44  © ... 

Таке воно життя! і такі його закони.



Дякую!

 13.10.2011 16:43  © ... => Каранда Галина 

Дякую! 

 13.10.2011 16:10  Тетяна Чорновіл => © 

Ну й волошечки - ніжні скромниці! Почали лагідно, а в кінці зубки показали! :))))

 13.10.2011 15:49  Каранда Галина => © 

Цікаво... Мою пташку нагадало...("вона ще не знала про те, що бувають жнива...")