14.10.2011 14:55
Без обмежень
640 views
Rating 5 | 1 users
 © Дарія Китайгородська

Казка про Чугайстра

К-р-р-ах! К-р-рах! - впала додолу ще одна смерека. І полетіла її душа на небо легкою прозорою хмаринкою. Потім до неї приєдналася берізка - сусідка і подружка: і її серденько понівечили величезні сокири. «Залишився сам-саміський», - ледь чутно прошепотів Чугайстер, і його яскраво-блакитні очі наповнилися сльозами.

Він був зовсім молодий, - якщо можна так казати про вік лісового дідька. І біда, що спіткала його рідний ліс, виявилася занадто серйозною, щоб юний Чугайстер зміг їй запобігти. У Карпатах з`явилися лихі люде з величезними металевими машинами, та й почали рубати і пиляти дерева. І раніше приходили лісоруби, щоб сплавляти ліс на долину, але вони завжди радилися з Чугайстром, скільки і які дерева можна взяти. Нові лісогуби - так про себе називав їх лісовик - нищили все, залишаючи позаду лисі гори й випалені галявини. Вони не боялися мавок, звірів і вітру; їм потрібна була сама душа старих гір і прадавнього лісу.

Чугайстер тихо лежав під великим каменем, що нависав над гірською річкою, і мріяв про смерть. Його розкішне біле хутро звалялося і висіло брудними пасмами; в животі давно бурчало від голоду. Але ніхто більше не залишав запашний банош біля старого пенька, нікому було розпалити пломінку ватру й запросити Чугайстра до вогню погрітися. Лісоруби і пастухи пішли. Стояла дзвінка тиша, тільки ледь чутно плюскотіла вода.

Чугайстер прислухався: плескіт ставав дедалі сильнішим - хтось переходив річку, перестрибуючи з каменя на камінь, з шумом оступаючись і розхлюпуючи воду. Лісовик насторожено підняв голову - і перед його очима з`явилися розтоптані мешти, які замолоду були біло-синіми кросівками. Потім постали довгі ноги, обтягнуті старими джинсами, такими витертими, що їх первинний колір забув, як його колись називали. Далі Чугайстер побачив чорного чуба, хвацько зачесаного вгору, і довгі вуса, які чорними змійками вилися до підборіддя. Картину завершував здоровенний наплічник, якого Турист - так подумки охрестив Чугайстер незнайомця - тягнув на спині. В одній руці чоловік тримав казанок, в іншій - сокиру.

Туристу, очевидно, сподобалося місце, і він вирішив зупинитися тут табором - вечоріло. Незабаром весело зареготав вогонь, а над підвішеним казанком почав витися смачний дух козацького кулешу. Чугайстер засовався в своєму укритті: голод наполегливо нагадував про себе. Але вийти до незнайомої людини побоювався: занадто багато прийшлось пережити йому в останні дні. Дідько вирішив дочекатися, поки Турист поїсть і вляжеться, загорнувшись у пошарпаний спальник поруч із затухаючою ватрою. Коли над річкою залунало могутнє хропіння, лісовик нерішуче виліз зі свого притулку й підійшов ближче. На дні казанка залишився куліш, а поруч жовтів шматок холодної мамалиги...

Чугайстер задоволено муркотів, влаштувавшись поряд з тліючим багаттям. Порожній і чисто вимитий казанок лежав на своєму місці. Від мамалиги залишився тільки спогад. Раптом хропіння Туриста затихло, й з-під спальника виглянуло блискуче око. Чугайстер підстрибнув, метнувся вбік і хотів зникнути, але людина виявилася спритнішою й встигла покласти перед ним сокиру - вістрям догори.

- Що ти тут робиш? – задав ритуальне питання Турист.

- Хочу зігрітися, - пробурмотів Чугайстер і сіпнувся. - Відпусти мене!

- Не відпущу, - сказав Турист і зловив Чугайстра двома мізинцями за хвіст.

- Пусти мене, я скажу тобі, що буде завтра, - пообіцяв лісовик.

- Я й сам знаю, що буде завтра, - посміхнувся Турист. - Уже тиждень тебе шукаю.

- Навіщо? - здивувався Чугайстер. - А, ну так, ти ж хочеш дізнатися, що буде завтра, - згадав ритуал лісовик.

- Та яка мені різниця, що там буде завтра, - відмахнувся Турист. - Кажу ж, тебе шукав.

- Звідки ти про мене знаєш? - ще більше здивувався Чугайстер.

- Хм, це стара історія. Якщо хочеш, - розповім. Підсовуйся ближче до ватри, зараз ще дров підкину. Замерз, напевно? - гостинно змахнув рукою Турист.

Чугайстер, повагавшись, - гірше точно не буде! - підсів до вогню. І Турист почав свою розповідь.

Це сталося, коли моєму прадідові виповнилося двадцять років. Він був справжнім гуцулом: народився на полонині, там же виріс, знав тут все, як власну кишеню. Але одного разу - в переддень Івана Купала – пішов хлопець у ліс по гриби і заблукав. Хто б міг подумати - загубився в рідних лісах! А сонце вже зайшло. Вирішив мій прадід розкласти ватру і дочекатися ранку. Тільки-но влаштувався зручніше і надумав подрімати, як раптом перед його очима прокотився величезний сіро-зелений клубок. Прадід озирнувся назад - і побачив позаду ще один клубок - тільки дуже волохатий. Покотився кудлатий клубок слідом за першим. А через кілька хвилин повернувся і прямо на очах у прадіда обернувся в чоловіка - покритого білою вовною і з хвостом. А в руках у нього - дівоча коса, тільки не чорна, не біла і не руда, а зелена.

Вмостився той чоловік біля ватри, попросив у прадіда тютюну, закурив і став його розпитувати: хто такий, чим займається і як сюди потрапив. А потім і каже:

- Тобі пощастило, що я поруч опинився і мавку прогнав. Тепер вона не повернеться. А то ти до ранку не дожив би. Заманила б тебе мавка в свою нору і забрала б душу.

- А що ти з нею зробив? - обережно запитав прадід.

- Як що? - відмахнувся Чугайстер, - а це був саме він. - З`їв її, звичайно. Що ж іще з нею робити? А тепер збирайся, я тебе додому виведу.

І вивів. А коли прощався, розповів прадіду, як уберегтися від мавки - взяти з собою полин і сказати: «На тобі, мавко, полин, а мене - покинь».

- І з того часу мій прадід більше ніколи нічого не боявся. А цю історію розповів своєму синові, моєму дідові, а той - своєму синові, моєму батькові, а батько - мені. Ось так я про тебе й дізнався, - закінчив свою розповідь Турист.

- Так ти, виходить, правнук того гуцула? - здивувався Чугайстер. - І ніякий не турист?

- Чому турист? - обурився той, кого ще недавно Чугайстер називав про себе Туристом. - Кажу ж, місцевий я, гуцул. Все тут знаю. Знаю і про те лихо, яка тебе спіткало.

- Так, - посмутнів Чугайстер. - Бачиш, осиротів я. Немає більше мого лісу, моїх мавок, мого вітру. Не танцювати мені більше при місяці, не пробігтися вихором на Верховину, не спіймати вітер за крила на вершині гори...

- Слухай, припиняй голосити. Я тут одну штуку придумав. Ось як дізнався, що ліс наш зрубали під корінь, так відразу і приїхав, щоб тебе знайти, - рішуче почав гуцул. - От тільки не знаю, як ти до цього поставишся, чи погодишся...

- А що ти придумав? - похмуро поцікавився Чугайстер. - Що тут можна зробити? Ліс помер. Мавки пропали. З ними помру і я. Шкода тільки, не відразу.

- Навіщо помирати? Знаєш, у мене є знайомий лісовик. Тільки він не тутешній, не карпатський: живе на Київщині. Там ліс є, менший, звичайно, ніж твій був, але теж турботи й догляду потребує. А той дідько сам впоратися не може: брудно там, повітря погане, дерева хворіють - Чорнобиль близько. Та й старий він уже - ще Кия пам`ятає. А ти молодий, сильний. Допомогти йому треба. Може, поїдеш зі мною? - запропонував Турист.

- Дивно мені це... Ніколи не залишав я рідних місць. Та й як ти повезеш мене? Не люблю людям на очі показуватися без особливої потреби. А мавки там є? – нетерпляче сипав питаннями Чугайстер.

- Я все продумав. Ти ж вмієш колесом згортатися? Як розповідав прадід, - вмієш. Ось звернешся клубком у моєму наплічникові, та й поїдемо потягом. Їхати недовго - за ніч доберемося. А там - відразу в ліс! Тільки от мавок я там щось не бачив... - засумнівався чоловік.

- Гаразд, давай спробуємо. Якщо вийде, якщо приживуся там, то і мавки з`являться. От сміхота буде: карпатські мавки й Чугайстер - й чужих лісах! - все ще роздумував лісовик.

...Напевно, чудеса все-таки трапляються, тому що Чугайстер влаштувався на Київщині, швидко звик, подружився з тамтешнім лісовиком і лісовими русалками. І якби хтось з людей у повний місяць потрапив у заповідну діброву, яка ще за часів трьох братів і сестри Либеді вже була старою, то зміг би побачити, як у місячному сяйві, поклавши руки один одному на плечі, танцюють коломийку Чугайстер і Людина, а навколо водять хороводи довгокосі русалки. І лунає тягуча карпатська музика, то розсипаючись струнними переливами скрипок, то звиваючись в один могутній голос трембіт. Але ніхто цього не бачить і не чує - тільки ліс, небо і місяць. І нехай так буде завжди.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка, Про життя і смерть, Про добро, Про землю

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Мініатюра - Діоген | Дарія Китайгородська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Осіння пригода». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Дарія Китайгородська.

Чугайстер – дідько, лісовик; так його називають в Українських Карпатах
Мешти - легке взуття, сандалі
Мавка - лісова русалка, дівчина з зеленими волоссям
Банош - різновид мамалиги (страва з кукурудзяної муки з бринзою, сметаною або шкварками)
Ватра - багаття
Трембіта - музичний духовий інструмент


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.10.2014 00:24  Панін Олександр Мико... => © 

Приємний Чугайстер - усіх чудес невигаданих майстер _!

Приємно, коли усі дружать. 

 14.10.2011 22:46  © ... 

Насаджувати ліс, як варіант закінчення, - мені теж спадав на думку. Але ліс ростиме довго, й людина може не побачити його розквіту:( А мені хотілося показати дружбу...

 14.10.2011 22:44  © ... => Тетяна Чорновіл 

Шановне панство, дякую за обговорення:) А побачити Чугайстра досить просто - треба в нього повірити:)

 14.10.2011 20:29  Оля Стасюк 
 14.10.2011 19:59  Оля Стасюк 

І хай привіт передає! Може, до нас загляне, на портал? А мавку якусь на музу перекваліфікує...

 14.10.2011 19:58  Оля Стасюк 

Красиво! Колись вважала(чи так навчили) Чугайстра нечистою силою. Але тепер я іншої думки...

 14.10.2011 18:29  Тетяна Чорновіл => © 

Треба Оксані сказати! Вона недалеко від Голосіївського лісу живе... :)))

 14.10.2011 18:28  Каранда Галина => © 

а я чомусь думала, вони заново ліс насаджуватимуть...

 14.10.2011 18:20  Тетяна Чорновіл => © 

:)))))))))))))) То цей хвостатий уже під Києвом гарцює? От якби побачити...

Публікації автора Дарія Китайгородська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 5 | Знайдено: 27
Автор: Дарія Китайгородська
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: У п’ятницю, 13-го...;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;