Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.10.2011 14:55Казка
Про життя і смерть  Про добро  Про землю  
10000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Казка про Чугайстра

Дарія Китайгородська
Опубліковано 14.10.2011 / 6792

К-р-р-ах! К-р-рах! - впала додолу ще одна смерека. І полетіла її душа на небо легкою прозорою хмаринкою. Потім до неї приєдналася берізка - сусідка і подружка: і її серденько понівечили величезні сокири. «Залишився сам-саміський», - ледь чутно прошепотів Чугайстер, і його яскраво-блакитні очі наповнилися сльозами.

Він був зовсім молодий, - якщо можна так казати про вік лісового дідька. І біда, що спіткала його рідний ліс, виявилася занадто серйозною, щоб юний Чугайстер зміг їй запобігти. У Карпатах з`явилися лихі люде з величезними металевими машинами, та й почали рубати і пиляти дерева. І раніше приходили лісоруби, щоб сплавляти ліс на долину, але вони завжди радилися з Чугайстром, скільки і які дерева можна взяти. Нові лісогуби - так про себе називав їх лісовик - нищили все, залишаючи позаду лисі гори й випалені галявини. Вони не боялися мавок, звірів і вітру; їм потрібна була сама душа старих гір і прадавнього лісу.

Чугайстер тихо лежав під великим каменем, що нависав над гірською річкою, і мріяв про смерть. Його розкішне біле хутро звалялося і висіло брудними пасмами; в животі давно бурчало від голоду. Але ніхто більше не залишав запашний банош біля старого пенька, нікому було розпалити пломінку ватру й запросити Чугайстра до вогню погрітися. Лісоруби і пастухи пішли. Стояла дзвінка тиша, тільки ледь чутно плюскотіла вода.

Чугайстер прислухався: плескіт ставав дедалі сильнішим - хтось переходив річку, перестрибуючи з каменя на камінь, з шумом оступаючись і розхлюпуючи воду. Лісовик насторожено підняв голову - і перед його очима з`явилися розтоптані мешти, які замолоду були біло-синіми кросівками. Потім постали довгі ноги, обтягнуті старими джинсами, такими витертими, що їх первинний колір забув, як його колись називали. Далі Чугайстер побачив чорного чуба, хвацько зачесаного вгору, і довгі вуса, які чорними змійками вилися до підборіддя. Картину завершував здоровенний наплічник, якого Турист - так подумки охрестив Чугайстер незнайомця - тягнув на спині. В одній руці чоловік тримав казанок, в іншій - сокиру.

Туристу, очевидно, сподобалося місце, і він вирішив зупинитися тут табором - вечоріло. Незабаром весело зареготав вогонь, а над підвішеним казанком почав витися смачний дух козацького кулешу. Чугайстер засовався в своєму укритті: голод наполегливо нагадував про себе. Але вийти до незнайомої людини побоювався: занадто багато прийшлось пережити йому в останні дні. Дідько вирішив дочекатися, поки Турист поїсть і вляжеться, загорнувшись у пошарпаний спальник поруч із затухаючою ватрою. Коли над річкою залунало могутнє хропіння, лісовик нерішуче виліз зі свого притулку й підійшов ближче. На дні казанка залишився куліш, а поруч жовтів шматок холодної мамалиги...

Чугайстер задоволено муркотів, влаштувавшись поряд з тліючим багаттям. Порожній і чисто вимитий казанок лежав на своєму місці. Від мамалиги залишився тільки спогад. Раптом хропіння Туриста затихло, й з-під спальника виглянуло блискуче око. Чугайстер підстрибнув, метнувся вбік і хотів зникнути, але людина виявилася спритнішою й встигла покласти перед ним сокиру - вістрям догори.

- Що ти тут робиш? – задав ритуальне питання Турист.

- Хочу зігрітися, - пробурмотів Чугайстер і сіпнувся. - Відпусти мене!

- Не відпущу, - сказав Турист і зловив Чугайстра двома мізинцями за хвіст.

- Пусти мене, я скажу тобі, що буде завтра, - пообіцяв лісовик.

- Я й сам знаю, що буде завтра, - посміхнувся Турист. - Уже тиждень тебе шукаю.

- Навіщо? - здивувався Чугайстер. - А, ну так, ти ж хочеш дізнатися, що буде завтра, - згадав ритуал лісовик.

- Та яка мені різниця, що там буде завтра, - відмахнувся Турист. - Кажу ж, тебе шукав.

- Звідки ти про мене знаєш? - ще більше здивувався Чугайстер.

- Хм, це стара історія. Якщо хочеш, - розповім. Підсовуйся ближче до ватри, зараз ще дров підкину. Замерз, напевно? - гостинно змахнув рукою Турист.

Чугайстер, повагавшись, - гірше точно не буде! - підсів до вогню. І Турист почав свою розповідь.

Це сталося, коли моєму прадідові виповнилося двадцять років. Він був справжнім гуцулом: народився на полонині, там же виріс, знав тут все, як власну кишеню. Але одного разу - в переддень Івана Купала – пішов хлопець у ліс по гриби і заблукав. Хто б міг подумати - загубився в рідних лісах! А сонце вже зайшло. Вирішив мій прадід розкласти ватру і дочекатися ранку. Тільки-но влаштувався зручніше і надумав подрімати, як раптом перед його очима прокотився величезний сіро-зелений клубок. Прадід озирнувся назад - і побачив позаду ще один клубок - тільки дуже волохатий. Покотився кудлатий клубок слідом за першим. А через кілька хвилин повернувся і прямо на очах у прадіда обернувся в чоловіка - покритого білою вовною і з хвостом. А в руках у нього - дівоча коса, тільки не чорна, не біла і не руда, а зелена.

Вмостився той чоловік біля ватри, попросив у прадіда тютюну, закурив і став його розпитувати: хто такий, чим займається і як сюди потрапив. А потім і каже:

- Тобі пощастило, що я поруч опинився і мавку прогнав. Тепер вона не повернеться. А то ти до ранку не дожив би. Заманила б тебе мавка в свою нору і забрала б душу.

- А що ти з нею зробив? - обережно запитав прадід.

- Як що? - відмахнувся Чугайстер, - а це був саме він. - З`їв її, звичайно. Що ж іще з нею робити? А тепер збирайся, я тебе додому виведу.

І вивів. А коли прощався, розповів прадіду, як уберегтися від мавки - взяти з собою полин і сказати: «На тобі, мавко, полин, а мене - покинь».

- І з того часу мій прадід більше ніколи нічого не боявся. А цю історію розповів своєму синові, моєму дідові, а той - своєму синові, моєму батькові, а батько - мені. Ось так я про тебе й дізнався, - закінчив свою розповідь Турист.

- Так ти, виходить, правнук того гуцула? - здивувався Чугайстер. - І ніякий не турист?

- Чому турист? - обурився той, кого ще недавно Чугайстер називав про себе Туристом. - Кажу ж, місцевий я, гуцул. Все тут знаю. Знаю і про те лихо, яка тебе спіткало.

- Так, - посмутнів Чугайстер. - Бачиш, осиротів я. Немає більше мого лісу, моїх мавок, мого вітру. Не танцювати мені більше при місяці, не пробігтися вихором на Верховину, не спіймати вітер за крила на вершині гори...

- Слухай, припиняй голосити. Я тут одну штуку придумав. Ось як дізнався, що ліс наш зрубали під корінь, так відразу і приїхав, щоб тебе знайти, - рішуче почав гуцул. - От тільки не знаю, як ти до цього поставишся, чи погодишся...

- А що ти придумав? - похмуро поцікавився Чугайстер. - Що тут можна зробити? Ліс помер. Мавки пропали. З ними помру і я. Шкода тільки, не відразу.

- Навіщо помирати? Знаєш, у мене є знайомий лісовик. Тільки він не тутешній, не карпатський: живе на Київщині. Там ліс є, менший, звичайно, ніж твій був, але теж турботи й догляду потребує. А той дідько сам впоратися не може: брудно там, повітря погане, дерева хворіють - Чорнобиль близько. Та й старий він уже - ще Кия пам`ятає. А ти молодий, сильний. Допомогти йому треба. Може, поїдеш зі мною? - запропонував Турист.

- Дивно мені це... Ніколи не залишав я рідних місць. Та й як ти повезеш мене? Не люблю людям на очі показуватися без особливої потреби. А мавки там є? – нетерпляче сипав питаннями Чугайстер.

- Я все продумав. Ти ж вмієш колесом згортатися? Як розповідав прадід, - вмієш. Ось звернешся клубком у моєму наплічникові, та й поїдемо потягом. Їхати недовго - за ніч доберемося. А там - відразу в ліс! Тільки от мавок я там щось не бачив... - засумнівався чоловік.

- Гаразд, давай спробуємо. Якщо вийде, якщо приживуся там, то і мавки з`являться. От сміхота буде: карпатські мавки й Чугайстер - й чужих лісах! - все ще роздумував лісовик.

...Напевно, чудеса все-таки трапляються, тому що Чугайстер влаштувався на Київщині, швидко звик, подружився з тамтешнім лісовиком і лісовими русалками. І якби хтось з людей у повний місяць потрапив у заповідну діброву, яка ще за часів трьох братів і сестри Либеді вже була старою, то зміг би побачити, як у місячному сяйві, поклавши руки один одному на плечі, танцюють коломийку Чугайстер і Людина, а навколо водять хороводи довгокосі русалки. І лунає тягуча карпатська музика, то розсипаючись струнними переливами скрипок, то звиваючись в один могутній голос трембіт. Але ніхто цього не бачить і не чує - тільки ліс, небо і місяць. І нехай так буде завжди.

___________
Чугайстер – дідько, лісовик; так його називають в Українських Карпатах
Мешти - легке взуття, сандалі
Мавка - лісова русалка, дівчина з зеленими волоссям
Банош - різновид мамалиги (страва з кукурудзяної муки з бринзою, сметаною або шкварками)
Ватра - багаття
Трембіта - музичний духовий інструмент
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.09.2011 Проза / Оповідання
Осіння пригода
15.12.2011 Проза / Мініатюра
Діоген
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
27.08.2011
За ковток кохання
14.10.2011
Казка про Чугайстра
08.01.2012
Новорічна історія
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 528  Коментарів: 9
Тематика: Казка, життя та смерть, добро, земля, Чугайстр
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.10.2014 00:24  Панін Олександр Мико... для © ... 

Приємний Чугайстер - усіх чудес невигаданих майстер _!

Приємно, коли усі дружать. 

 14.10.2011 22:46  © ... 

Насаджувати ліс, як варіант закінчення, - мені теж спадав на думку. Але ліс ростиме довго, й людина може не побачити його розквіту:( А мені хотілося показати дружбу...

 14.10.2011 22:44  © ... для Тетяна Чорновіл 

Шановне панство, дякую за обговорення:) А побачити Чугайстра досить просто - треба в нього повірити:)

 14.10.2011 20:29  Оля Стасюк 
 14.10.2011 19:59  Оля Стасюк 

І хай привіт передає! Може, до нас загляне, на портал? А мавку якусь на музу перекваліфікує...

 14.10.2011 19:58  Оля Стасюк 

Красиво! Колись вважала(чи так навчили) Чугайстра нечистою силою. Але тепер я іншої думки...

 14.10.2011 18:29  Тетяна Чорновіл для © ... 

Треба Оксані сказати! Вона недалеко від Голосіївського лісу живе... :)))

 14.10.2011 18:28  Каранда Галина для © ... 

а я чомусь думала, вони заново ліс насаджуватимуть...

 14.10.2011 18:20  Тетяна Чорновіл для © ... 

:)))))))))))))) То цей хвостатий уже під Києвом гарцює? От якби побачити...

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
07.02.2014 © Суворий
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди