КАЗКА ПРО СЛОНЯЧУ ПІСЕНЬКУ
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Якось у далекій-предалекій Африці народилося слоненя, яке дуже любило співати. Кожного ранку прокидалося воно, милувалося гарячим африканським сонцем і мугикало собі під хобот:
– Я встану з сонцем рано,
Поснідаю банани,
Водою запиваю
І пісеньку співаю.
Матуся надивуватися не могла, звідкіля у її синочка такий хист. Адже про співаків у слонячому роду не чув ніхто з давніх давен.
– Заспівай-но мені ще раз свою гарну пісеньку! – просила вона знову й знову.
Але крім матусі нікому більше та слоняча пісенька не подобалась. Зачувши веселе « Я встану з сонцем рано...» слони обурено трубили і тупали ногами, мавпи реготали і кривлялися, а дратівливий крокодил навіть грозився по-сусідськи відкусити слоненяті хобота. Так би й поневірявся бідний співак, якби сорока на хвості не принесла цікаву новину.
– Я чула, що за тридев’ять земель набирають артистів, – повідала вона слоненяті і прострекотала в його велике вухо адресу цирку.
Далека дорога не злякала майбутнього артиста. Він плив на теплоході, летів у літаку, мчав у поїзді, а тоді ще й довго біг вулицями міста, бо не міг улізти в тролейбус.
У цирку дресирувальник багато чому навчив новачка. Слон усе добре засвоїв і став виступати в цирковій програмі. Він танцював на арені, ходив на двох ногах та підкидав хоботом великого рожевого м’яча. Та найбільше любила публіка слонячу пісеньку, яку артист завжди виконував на “БІС”.
Одного разу дресирувальник згадав про майбутні гастролі до Африки. З тих пір щасливому артисту сниться один і той же сон: він на освітленій арені, а глядачі – всі колишні рідні та сусіди.
– Я встану з сонцем рано,
Поснідаю банани,
Водою запиваю
І пісеньку співаю...– лунає слоняча пісенька.
Мама гордо поглядає на слонів, що розгублено плещуть вухами, принишкли насмішкуваті мавпи, а крокодил від здивування пірнув у болото.
