20.10.2011 17:23
323 views
Rating 5 | 13 users
 © Тарас Іванів

Як примітивні ці світи

Що збудували ми – свідомі. 

Ось тут радіємо… Хрести 

Вже за стіною ломлять долі. 


Не в снах глухих, не за горами, 

У п’ядь землі всіх умістив 

Чи Бог, чи спадок… Ми ж устами 

Нас розділили. Хто просив? 


Чи вищий розум – нагорода? 

Як звірі ми – це ноша нам, 

Крик жаби в грудях. Така врода, 

Чи жарт невдалий, Бога срам! 

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш, Для дорослих, Про життя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вірш - Коли під чорне рядно тиші... 18». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вірш про життя - Я мізер, клоп між валунами...». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Тарас Іванів.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.07.2012 15:09  Оля Стасюк 
 20.10.2011 18:18  Оля Стасюк 

Які будуємо, такі і маємо.;)))))))


Не будуйте песимістичні!

 20.10.2011 17:51  Каранда Галина => © 

я щось сумніваюся...

 20.10.2011 17:35  Тетяна Чорновіл => © 

Так! Жаба в грудях - то хвороба українця...

Публікації автора Тарас Іванів

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо