Твій рідний голос став уже чужим...
Твої рядки всі пишуться без змісту.
Для мене був ти всім – а став ніким,
Лиш слухаю твою любиму пісню.
Наше небо плаче знов дощем,
Я пам’ятаю, як на нього ми дивились.
А зараз залишився тільки серця щем,
І більше вже нічого не лишилось.
Та ні… лишилось – не умію я брехати,
Самій собі.., бо пам’ять не зітреш…
Мабуть, ніколи не перестану я кохати,
Навіть тоді, коли ти мене минеш…
