Тарас Іванів
Ми смітниками поколінь –
Це нам властиво – наша лінь,
Укрили все - надій земля
Чорніє в горах вороння.
Властиво, дні заносять час
Нам у світлицю, та для нас
Укрита млою провидінь
Туман – дорога до прозрінь.
Набряклі вени, ярий гній
І кострубата тінь повій –
Це звиклий України фат,
У кулуарах верхніх рад…
Заліз хробак під шар кори
На нашім тілі… Від ноги
І аж до чуба точить кров.
Ми го пустили… Знов.., і знов…
12.07.2012 18:10 Оля Стасюк |
27.10.2011 21:01 Тетяна Чорновіл => Оля Стасюк |
 І справді, Олю! Перепиши монофон у публікації! Дуже гарний1 |
27.10.2011 16:25 Оля Стасюк => Каранда Галина |
 Та ні, це під настрій Пана Тараса. В публікації ставитиму веселіше і щось не таке страшне! Он про печеного зайця скоро буде. |
27.10.2011 16:23 Каранда Галина => Оля Стасюк |
 а чому ти це в коментар тулиш? нормальний монофон! став у публікацію! |
27.10.2011 16:18 Оля Стасюк |
Не знаю, може щось справді весь час про смерть навіває... |
27.10.2011 16:03 Каранда Галина => © |
а я ще раніше, ніж коментарі прочитала, спробувала це під вальс проспівати... Вийшло! абстрагуємся від слів, - і ритм вальсу!))) пане Тарасе! я про хробаків не замовляла! а про ворон і сама вмію! хоча... вірш гарний, визнаю. але Ваш настрій мене вже замучив! |
27.10.2011 13:48 Тетяна Чорновіл => © |
Казали ж писати про вальс! Оце в Вас такий вальс? Кострубатих повій з хробаками під каркання ворон! Аж мурашки по шкірі!!!! :)))) |
27.10.2011 12:09 Оля Стасюк |
Сумно боляче. Мені докоряли, що у моїх творах занадто багато і сині, і волошок - Вашим пензлем, певне, є ворони? |