Вона тоді не уміла любити

Доманіцькому С. О.

Мабуть, тому що ніхто не любив.

Все наодинці звикала сидіти

В вікні, як місяць на небі світив.

Вона тоді не уміла любити,

Хоча несла у собі почуття,

Вона хотіла себе зупинити,

Але боялась свого ж каяття.

Вона тоді не уміла любити,

І був важким її впевнений крок.

Вона боялась любові радіти

І не ловила подібних думок.

Вона тоді не уміла любити,

Її любов – то бездонна печаль.

Тебе б раніше хотіла зустріти,

А вийшло зараз… Але їй не жаль…

Тепер не жаль їй зірок тих холодних,

Що тихо ринули вниз у пітьмі,

Які не сповнили її мрій жодних.

А тепер серце належить тобі.

Тепер не жаль їй ночей одиноких,

Бо твоя ніч варта сотні ночей.

Не жаль їй пензлів змарнілих, холодних,

Що не вловили твоїх очей.

Вона тоді не уміла любити.

Ти розбудив у ній справжню любов.

І як вдалося тобі це зробити?

Не говори. Поцілуй краще знов.

м. Кам’янець-Подільський, 15.07.2009