Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.11.2011 16:26Оповідання
Про війну  Про життя і смерть  
У третьому вимірі
30000
З дозволу батьків
© Ігор Рубцов

У третьому вимірі

Частина 1
Ігор Рубцов
Опубліковано 09.11.2011 / 7267

Вузлики у небі


Поважаю! Цим я визначаю своє ставлення до пілотів. Віддалений гуркіт літака завжди привертає увагу. Тоді я припиняю працювати, хоча не люблю, коли мене переривають у роботі. Шукаю крилату машину і навіть полюю за лайнерами з телескопом, коли моє «небесне око» десь неподалік. Для мене світ поділено навпіл: ті, що вгорі і ми – піхтура двонога. Не кожному даються крила, але іноді таким людям, яким я є, почуття польоту необхідне, як любов, як спілкування. Чи це романтика, чи дитяча замріяність, не вичерпана у дитинстві, не знаю. Але проводжати літак поглядом, задираючи голову – справжнє задоволення. Знаходитись там, у ньому – вже насолода. А тримати при цьому штурвал – екстаз.

А я і проґавив той момент, коли потрібно було визначатись на все життя. З іншого боку, професійні пілоти з часом стають лише пілотами-ремісниками. Юнацький романтизм вивітрюється, лишаючи тільки навички керування, інстинкти досвідченої людини. Тому-то, можливо, я щасливіший від них у рідкісні моменти, коли через важелі спортивного Як-52 відчуваю силу повітряних потоків. Ще не вичерпалось моє дитяче захоплення. А один із вертольотчиків казав мені так: «Це просто робота, як робота водія, тільки у небі». І хіба я не маю сто переваг, сідаючи у крісло літака? Він ніколи не стане мені «просто лопатою, тільки з крилами», «просто залізякою з пропелером», «просто робочим приміщенням, тільки до вітру не вийти». Для мене літак – це мої власні крила, невеличка машина для подорожі у тривимірному просторі. І вона дозволяє робити з собою будь що, у межах розумного. Хороший «коник» має опцію «Персональні налаштування» для кожного пілота, а особливо для такого, як майстер спорту у класі легких машин Олександр Іванович Тертичний.

Після першого польоту з ним, я думав, що знаю «фішки» льотчика. Але наступного разу своїми теревенями завів його і пан Олександр відкрився мені таким собі генератором загадок. Як я за його спиною про себе відзначав: «Треба ж так викрутити, ще й вузликом зав’язати!». Земля обертається навколо кабіни, постійно змінюючи напрямок руху і швидкість. Машина іде свічкою вгору, втрачає швидкість до нуля. А тоді падає, прискорюючись, доки площини не підхоплять тугі струмені. Падаємо спинами до землі. Тіло легке надзвичайно утримується широкими ременями у кріслі. І раптом розворот через крило. У внутрішніх органах вектори сил теж перевертають уявні стрілочки. Отак вони скачуть туди-сюди, доки триває кураж шеф-пілота.

Олександр Іванович збиває з пантелику своїми відшліфованими фірмовими кульбітами. Тоді, втративши орієнтацію, я дивлюсь на прилади. Авіагоризонт казиться у своєму вічку, тільки риски мерехтять і півкулі – біла, синя, біла, синя…Куди там? В єдину картину скласти всі показники неможливо. Як тільки встигає відлічувати оті долі секунд мій льотчик? Рвонути ручку, закрутити літак, чітко зафіксувати його положення під ідеальним кутом різким зворотнім рухом. Сновигають педалі, бачу, як працюють елерони площин. А він і не дивиться на прилади. Руки відчувають, ноги допомагають, тіло підказує.

Дивлячись у потилицю Олександру Івановичу, намагаюсь передбачити наступну еволюцію. Пару разів пропускаю перевороти, стукаючись головою у плексу ліхтаря кабіни. Пілот вирівнює машину, кинувши зором ліворуч-праворуч. Я питаю дозволу взяти літак у свої руки. «Давай!, - відпускає він ручку, яка вже не коверзує переді мною. Дитяча мрія у моїх руках. Занадто мало, щоб насититись, але достатньо аби запам’ятати, як стугонить вітер за прозорим ковпаком, як легко невидимі потоки шарпають маленький Як вагою лише трохи більше тони. Але під капотом заховано 350 «конячок» у дев’ятициліндровому «серці». Ех, Олександре Івановичу! Невже вам однаково байдуже - ширяти над хмарами, чи порпатись з граблями на городі?

Донецьк 2010 рік
___________
Фото зроблено автором коло нашого житлового модулю. На ньому Володя Дяков годує качок, а Вітя Міроненко і секретник дивізії старший прапорщик Павловський демонструють для своїх родин останні придбання.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.11.2011 Поезії / Вірш
Зустріч двох окупантів
09.11.2011 Проза / Оповідання
У третьому вимірі (Частина 2)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 282  Коментарів: 6
Тематика: Оповідання, життя та смерть, війна, небо, літаки, пілоти
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.05.2015 22:55  Царенкова Наталя для © ... 

Як мені це знайомо! На жаль, на ЯК-52 мені не довелось літати, але Як-18а - старенький, зелений, з номером "5" ніколи не забуду.
 

 10.11.2011 22:05  Каранда Галина для © ... 

та ні, дійсно гарно. як тільки знайду час, перечитаю все обов"язково. просто ніколи, та й очі болять на великих публікаціях, а прінтера немає. та з часом прокоментую все!)

 10.11.2011 15:33  © ... для Каранда Галина 

Ой, перехвалюєте, пані Галино! Я ще почну писати за гонорари. Жартую. Дякую Вам!

 10.11.2011 00:48  Каранда Галина для © ... 

гарно написано!

 09.11.2011 18:52  © ... для Тетяна Чорновіл 

От я і не хотів нікого лякати. Потроху, бачу, мої завантаження публікуються. Їх вийшло аж 15. Потім буде у циклі "Афганські спогади. 30 років - сумний ювілей" і "Афганські спогади. Замріяні гурмани". Так що... Надалі викладатиму потроху вірші іншої тематики.

 09.11.2011 17:26  Тетяна Чорновіл для © ... 

Я не люблю читати ні про війну, ні дивитися фільмів. Мабуть, тому, що жінкам взагалі чуже і дике будь-яке насилля і жорстокість. Ваші ж оповіді прочитала, читатиму і продовження, якщо буде. Спокійний ненав"язливий тон розмови ніби припрошує отримати в деталях інформацію, яку з любов"ю намагаєтесь донести до душ читачів!
Цікаво вдвічі ще й через те, що в ці роки саме була в декретних відпустках. Смерті на війні через призму народження нових життів... Схвилювало! Успіхів Вам! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2016 © Маріанна
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди