Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.11.2011 10:41Новела
Для студентів  Про друзів  Про весну  Про молодість  Про місто  Про любов  
40000
Для дорослих (18+)
© Тетяна Белімова

AMORE (Далекі перспективи)

Тетяна Белімова
Опубліковано 16.11.2011 / 7380

Сонячний промінь пробився крізь густу травневу зелень, по-весняному свіжу й первозданну, провіяний крізь решето густого каштанового листя розсипався по конспекту маленькими сяйливими крапочками. Над конспектом схилились дві русяві голови, звичайно ж, Ладина й Боріна, дві пари світлих очей натхненно сканували записану нерозбірливим "лекційним" почерком інформацію. Боря це робив трохи швидше, і тоді після кожного прочитаного розвороту трохи розгинався, мружачись від всюди проникаючого веселого сонця, а іноді починав удруге вдивлятися у щойно поглинуте оком прискіпливого редактора, коли ж траплявся якійсь смішний ляпсус, підштовхував Ладу ліктем, вказуючи на лінгвістичну нетактовність, й обоє захлинались безжурним студентським сміхом. Над чужими помилками завжди доречно іронізувати, поблажливо всміхатися (ну-ну), повчально хитати головами, свої ж чомусь завжди виглядають як трагічні непорозуміння й випадковості.

"Зелений" корпус, як у студентському середовищі охрестили парк біля Університету, був переповнений тими, хто продовжував поглинати знання, готуючись до літньої сесії, і тими, хто з пивцем просто відпочивав, вперто цю ж таки сесію ігноруючи: усі лавиці були заангажовані веселими компанійками, романтичними парами і просто самотніми зубрилами. Борі й Ладі просто пощастило – рідкий тут пенсіонер із песиком устав і акуратно склав вже прочитану газету до кишені, звільнивши свіженьку, нещодавно пофарбовану лавку в тінистому закутку саме у той момент, коли вони прогулювались, вишукуючи вільне місце.

Коханню, як говорить відома істина, підкорюються усі пори людського віку, та все ж немає нічого більш трепетнішого й наївнішого, і тим самим найпривабливішого, ніж кохання двох молодих – дев’ятнадцятирічного хлопчака, двадцятирічної дівчинки. Там, на світанку життя, ще не затьмареному життєвими негараздами, коли тобі відкриті всі дороги, з’являється це перше почуття, яке, скільки б разів ти не закохувався, вже ніколи не повториться, воно цнотливе й не отруєне любовним досвідом, не підпорядковується законам земного тяжіння, накладає певну парадигму на всю подальшу долю, бо ніколи не щезає і не забувається. Коли вступаєш уперше в цей хміль почуттів, весна приходить у душу, не зважаючи на те, щоб не було у цей момент за вікном, і ти відчуваєш обертання планети, осягаєш радість буття і сенс великого закону любові до ближнього, бо з кожним перехожим незнайомцем хочеш поділитися своєю радістю, і так прагнеться, щоб усі-усі були щасливими.

Лада-Боря (саме так, бо майже не розлучні) готувались разом до одного й того самого іспиту з "Історії України", хоч і вчились на різних, але подібних гуманітарних факультетах. За волею випадку цю дисципліну їм викладав один і той самий шанований професор. Так що все було спільне: уподобання, захоплення, світоглядні орієнтири і навіть конспекти. Вони сиділи міцно притиснувшись одне до одного, сплівши руки, і коли Лада ворушилась, перегортаючи сторінку чи просто розминала зомлілу ногу, будь-який цей її рух породжував цілу гаму почуттів у збентеженій душі хлопця, гаму, у якій кожна нота відповідала своєму горизонту чуттєвості. Вона поправляла неслухняне пасмо волосся, він, відчувши це, на мить відривав очі від конспекту, щоб поглянути на ці темно русяві, навіть радше каштанові коси, щоб потім перевести погляд на чоло, напівприховане під модним чубчиком, щоб непомітно полинути у мрії, усім серцем відчуваючи зв’язок із нею, вічну нерозривність, злитість, може, навіть злютованість їхніх душ. Лада така зрозуміла й рідна, і водночас дивовижно незбагненна. Дочка українських інтелігентів у другому покоління (Лада була вже представницею третього), названа так поетично із прихованим сенсом, вказівкою на глибоке й стале національне коріння, тяглість якого сягала аж ген до часів княжої Русі, до простої, давно забутої віри предків, вона була справжнім згустком світла, правдивою Ладусею, яка скрізь і в усьому прагла цього самого ладу, добра і гармонії для всіх.

Колись, коли життя накине їм років десять, а то й більше, вони вже будуть давно одружені, успішні, фахівці у своїх галузях (Лада, до речі, так і не стане Колісниченко, а залишиться Могильницькою, втілюючи амбіційні плани свого батька, уславить таки його шляхетське прізвище), Лада, власне, вже Лада Ярославівна, лише раз відступить від цієї своє світоглядної засади, лише один-єдиний фатальний раз.

Чого не вистачатиме Борі, вже, власне, Борисові Олександровичу, для гармонійного подружнього життя, він і сам ніколи точно не знатиме. Спочатку його занесе наліво, потім направо. Одна буде значно молодшою за Ладу, інша просто білявішою. І справа, очевидно, буде зовсім не у ранньому одруженні й природному чоловічому бажанні мати досвід в інтимній сфері, вибудувати свій "модельний" ряд, бо кожного разу він шукатиме не просто нову близькість, а нове кохання, неначебто почуття від часу можуть "псуватися", як машини, чи "зноситися", як взуття, і тоді обов’язково треба їх міняти на нові. Всі ці історії, зрештою, матимуть один і той самий сумний кінець: кожна закоханість виявлятиметься черговою оманою, відкриваючою справжність єдиного кохання до Лади (так, начебто всі ці жінки тільки для того й потрібні були у його житті, щоб зайвий раз переконатись у тому, що дійсно коханою, завжди жаданою й єдиною залишалась лише вона).

Лада битиметься в епіцентрі цього маятникового блукання навколо неї і крізь неї, щоб врешті-решт зірватися. Одного разу зваживши всі за і проти, вона просто поміняє замки, виставить декілька валіз на сходовий майданчик і зробить крок до нового життя.

Коли вона піде з його життя, він не зразу збагне, періодично бачачись із дітьми на найманих квартирах, бо своєї вже так і не буде, і підтримуючи ілюзію зв’язку з родиною, що Лада не просто пішла з його життя, що з нею пішло саме життя не у сенсі облаштованого, усталеного побуту, спільних друзів, дозвілля, а у сенсі духовного наповнення, загалом сенсу існування. А далі щоденний алкогольний угар, який стане нормою, а далі... Та й "далі" вже ніякого не буде, а буде безодня, непрохідна пустеля, піски якої йому не дано буде переплисти.


* * *


Чиїсь легкі кроки, на які вони, звичайно ж, не звернули уваги прошелестіли у їхньому напрямку, і чиїсь плекані руки по-дитячому, ззаду затулили Ладині очі.

– Хто це? Це ти, Аллочко?

Так, це дійсно була Аллочка-Аллуня, одногрупниця і найкраща Ладина подруга, весела, безжурна щебетушка. Аллочка відразу потягла їх фотографуватися до пам’ятника Шевченка. Сама вона була зі Львова і, хоч жила вже четвертий рік у Києві, все ще не позбавилась рис провінційної пришлості тут, у столиці, і при кожній нагоді фотографувалась біля усіх можливих пам’яток, висилаючи кожного разу додому світлинку-доказ своєї столичності. Так вони й застигли на цих фотокартках на роки: спершу втрьох, міцно обійнявшись на знак вічної дружби – Лада посередині, як об’єднуюча ланка, потім сама Аллуся, насамкінець Лада-Боря.

Аллочка призначила тут побачення своєму мужньому Сергію. А ось і він з’явився на доріжці, солідно крокуючи на зустріч трьом друзям. Привітавшись, уважно обдивився Аллуню, як свою власність, строго й недовірливо зиркнув на Борю, пом’якшивши погляд на Ладі, і відразу повів свою сяючу коханням "власність" на потаємні доріжки цього весняного палацу любові.

Сергій буде мужнім у всьому: мужньо кидатиме Аллу з дітьми заради чергових-рибалок-полювань-гулянок з друзями, мужньо вигрібатиме все до останнього з її гаманця, коли не вистачатиме до "получки", мужньо прикрашатиме її обличчя, ребра, спину численними синцями. Вона ж терпітиме, увійшовши у роль жертви, і так ніколи й не наважиться розірвати це коло страждань, і зробити крок уперед.


* * *


Їхня лавиця була безнадійно зайнята веселою пивною компанійкою, і підбадьорені Аллиним прикладом вони вирішили сьогодні вже не вчитися.

– Знаєш, сьогодні ж у Західно-східному музеї день відкритих дверей, тобто день безплатного входу. А що ще треба бідним студентам для повного щастя? Нумо поглинати прекрасне просто в оригіналі!

І Лада потягла Борю униз сходами, через дорогу до розчинених дверей музею. Так і увійшли вони з весняного прекрасного буяння у храм не менш прекрасного рукотворного мистецтва. Ось так, рука в руці, човгаючи не по розміру величезними бахілами, вдихаючи пил безкінечної історії, пішли вони неозорою амфіладою мистецьких залів, пішли своїм молодим щасливим життям!

Київ Січень 2010
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.11.2011 Проза / Новела
MEMENTO
25.11.2011 Проза / Новела
Єфрем (Бойові нагороди)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 438  Коментарів: 8
Тематика: Новела, для студентів, весна, друзі, любов, молодість, про місто, AMORE, міський пейзаж
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.11.2012 20:09  © ... для Віктор Насипаний 

Дякую, Вікторе! Так у цих русизмах захряс - вже сам не помічаєш!
А про Ладу... Ви розумієте, не все так просто... Тут у мене ціла концепція імен для жінок - мають бути українськими, мають бути рідковживаними. Це для емоційного і не тільки виокремлення героїні.
Чесно скажу, у житті зустрічала 2 Лад. Обоє були із богемного середовища. Не знаю, ніби не те хотіла підкреслити цим іменем, але до певної міри й це також. Я там і в тексті трохи пояснюю ))))))
А асоціації всі імена викликають - приємні і навпаки. Досвід бо у всіх різний ))))))))))) 

 16.11.2012 19:36  Віктор Насипаний для © ... 

Нормальок! Безплатного- на безкоштовного змініть. І Ладу, певно, треба перехрестити. Бо читаю і думаю про машину Ладу. Є ж купа гарних імен- Наталя, Галя, Тетяна, Оля, Марійка Щасти!і т.п. Хай наші "світяться". :) 

 21.11.2011 01:33  © ... 

Дякую! Історія з життя..., у якому не все від нас залежить. Сумне й радісне трапляється поза нашою свідомою волею... Але ми продовжуємо жити з надією на краще. 

 20.11.2011 15:30  Ігор Рубцов 

Історія сумна-пресумна. Мені жаль молоді сім`ї, які протягом життя не змогли зберегти почуття, як і дітей, що перетворюються невідомо на кого, набираючись свого досвіду. Ну що ми за люди такі?

 18.11.2011 01:17  © ... 

Дякую! І за посмішку також!

 18.11.2011 00:24  Микола Чат 

Цікавий твір жінки з чарівною посмішкою!!!

 17.11.2011 11:17  © ... 

Дякую, Тетяно! Мені приємно це чути. Насправді, всім авторам хочеться подобатися читачам. Не думаю, що хтось зацікавлений писати "до шухляди". Всі ми звертаємось до потенційного "чительника", як би сказав Іван Величковський

 16.11.2011 12:01  Тетяна Чорновіл 

Читала, приміряючи до своїх пройдених сходинок життя! Ваші твори читати цікаво!  Вони життєві і мудрі! Вітаю! :))

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2016 © Маріанна
05.04.2012 © Т.Белімова
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди