з рубрики / циклу «ОСІННІЙ СОН ЛЯГАЄ НА ПОЛЯ»
Осінь дотліває у сухім бур`яні,
Падолистом вічно-зоряних вуглин.
І від дим-туману рум`яніють п’яні,
Голокосі діви – кущики калин.
Попіл в небо сизе, вітерець губатий
Повівом здіймає, в кронах ревучі.
Пише у підхмар`ї ясен кострубатий
Полотно останнє «Змучені ключі».
Їх журба крупою порохнить дорогу.
У ярах ініє променад зими,
Що втаїть осіннє згарище тривоги,
Розіславши цноти білі килими.
