Тліє верхів’я соснового бору,
Світанок лоскоче гілляки вогнем.
Далекого Сонця усмішку прозору
Розстлає між небом й землею дощем.
Видиво – диво життя пробудило
Марне, циганське на щедрі пісні.
Чи на підпитку з ночівлі оджило,
Що так вітає ці краплі пісні.
Збіжжя грішми шелестить перетягом,
Повіл вітряний привстав… Знову ліг.
Вибавить день рясним кленовим стягом,
Ранок для сну – поміж деревних ніг.
В вибалку мліє село під туманом,
Очі прикрив всьому – хай тихо спить.
Стерлися тіні казковим обманом,
В молочнім затишші спочила блакить.
