Навіяне майданом

І мені навіяти не важко. 

Закипіла правда на протест, 

Біг перечіпаючись світанком 

Києвом. 

І кричало щось в мені затято: 

Разом нас багато. Банду геть. 

У тумані схований Хрещатик 

Впійманих з обійм не відпускав. 

Загубився у тому бедламі. 

Розчинився. 

Масовий психоз. 

З дня на день чогось чекаючи уперто, 

Вірив щиро, що таки ламаю, 

Не зломивши жодного куща. 

Наче вітром у трикутнику носило. 

Плачучи хтось учепивсь до рук: 

- «Молодцы ребята, только не идите. 

Вот, возьмите, это всьо что собрала». 

І хотілося обняти ту стареньку. 

Разом з нею плакати на взрид, 

А опісля плачучи сміятись… 

Харі Крішна! 

Він живий! Господь! 

Халілуя! Ющенко і Юля! 

Мало що не зцілювались люди 

Від очей, від дотику святих. 

Лиш коли спадаюча напруга 

Відпускала в ніч людей, 

Черв’ячок точив нікчемну душу, 

Сівши на місточку з ланцюгами, 

Ноги звісивши у прірву, 

- Може ти навчився вже літати? 

І проймало холодом 

- Попробуй. 

Щось не так, 

Підписана угода з чортом. 

Ніби ледом крила обросли. 

Не підняти. 

Зайві. 

Не умію. 

Крок за кроком повертались люди. 

Справжні люди. З бісиком в очах. 

Що це було? 

… Якось у саду моєму 

В листопаді яблунька цвіла 

Що із нею? Дивувалися сусіди. 

А вона не знала що іде зима. 

З того цвіту лиш розчарування. 

Деревце тендітне, дуже молоде, 

Час свого цвітіння спутало напевне. 

Приморозок в жовтні 

Теплий листопад. 

Що з того цвітіння, 

Зав’язі ж нема. 

Першим східним вітром 

Здуло назавжди. 

Може не правий я. 

Але щось ріднить 

Яблуньку з майданом… 

Дрогобич, 2011