* * *
До П.М.М.
Ти, як ніби зійшов із полотен Брюллова.
У тобі – і Неаполь, Помпеї і Рим.
У мені розбудив ти Везувій свідомо.
Признавайся, насправді це для чого зробив?
Ти ж не знаєш тепер, як в душі я згораю
І одразу тону в твоїх темних очах.
Ти ж не знаєш про те, як щоночі чекаю
І молюся про зустріч з тобою у снах.
В твоїм погляді є щось таке таємниче,
Я боюся його до кінця прочитать.
Дуже жаль, що митці не живуть також вічно,
Я б самого Брюллова змогла розпитать.
м.Кам’янець-Подільський, 29.01.2009