Зозуля
Темна ніч розтає,
Ясне сонце встає,
А з гайочку мене наче кличуть —
Там зозуля кує,
Мабуть щастя своє,
А, можливо, літа мої лічить.
Та не тії літа,
Що залишились там,
Куди вже аніяк не повернеш.
А незнані відтак,
Котрих буду вітать,
Як вони прилетять до мене.
Ой ви, вІтри-вітрИ,
Перестаньте дуріть —
Не злякайте зозуленьку, лишень.
Нехай вона все кує
Маленьке щастя своє
Та подовше літа мені лічить.
М. Градизьк, 2000 г
