Колись я вирвусь з бурштинового полону –
Пищав прилиплий до смоли комар.
Напевно й ми, пречисті, зведемось з прокльону
Кудись у верх, куди нам вказує димар.
Спізнілий місяць тихо шовгає по небу –
Вареник липко вабить погляди в запліч.
Що в нього в заді? – відчуваємо потребу
Нам знати це, і це – всього опріч.
Душа світанку світлом зорі розпихає,
Ади – велике і палюче – знов зійшов.
Дивак старезний в поміжхмар’ї позіхає…
У сексі з ніччю, певно, запал охолов.
Сподобався образ сонця... :)))