05.09.2009 00:00
-
1062
    
  3 | 4  
 © Дана Славонік

Твій вибір

Твоє життя

Я знаю тобі важко,я знаю як болить 

Я чую,як душа твоя кричить. 

Ти знов в дипресії і знов не хочеш жити 

Не хочеш говорити...а може хочеш та не знаєш з ким. 


У тебе нема цілі, а це ж найбільший гріх. 

Ти втратив свої мрії,надії і з щастям ти тепер на "ви". 


Повсюду бачиш біль і безнадію, 

Повсюду бачиш горе і його сліди... 


Ненависть,зло,ганьба й провина 

Ніякої любові. 

А за собою залишаєш кривавії сліди... 


Я знаю... 

Вірю... 

Розумію... 


Але чи знаєш ти? 

Що сам копаєш ти собі могилу, 

Що сам загнав себе сюди? 


Я не виню. 

Бо ти не винен. 

Бо ти не знав,не розумів. 

Батьків твоїх цього не вчили й не передали знань тобі. 


І не кажи,що я сліпа,наївна чи дурна. 

Наоборот, я вже прозріла й вдихнула на повні груди я життя. 


Так само як і ти я тліла,я проклинала,я ридала 

Я залишалася одна і навкруги була лиш пустота і біль і гризота. 


Й тоді я Смерть зустріла 

І так багато зрозуміла... 


та вже здавалось було пізно 

І догоряла вже моя свіча 

Та виявилось вона і не горіла, а тліла так само як і я. 


І я останні сили кинула в життя 

Я перестала плакати і посміхнулась 

Хоч кров*ю стікали нутрощі мої і її присмак завжди був на язиці. 

Хоч було важко ,а я все піднімалась 

І випростала плечі гордо я свої. 


А Смерть ось що мені сказала: 

"Ох люди які ж ви є дурні 

Невже не розумієте? 

Невже такі тупі? 


Коли усіх і все ви проклинаєте, 

Коли повсюду ви горлаєте,що всі погані і весь світ це зло?! 

То що до себе прикликаєте? Невже добро? 


Ви ж кличите до себе теє зло й у всіх його шукаєте 

Не помічаєте, 

Стираєте... із пам*яті любов. 


Її ви відганяєте 

Натомість прикликаєте :ненависть,біль,страждання... 

А любов - вона тихенько плаче глибоко в душі, 

Вона вам все пробачить 

І зцілить рани й втамує біль. 

Вам треба лиш почути і відкритись їй." 


І це не легко, і не за раз, та коли хочеш жити ти знайдеш час. 


І ось я встала, і я вже йду. 

О Боже, Чудо, Я дихаю 

Я дихаю на повні груди 

Моя легеня відросла 

Я знаю щастя буде, воно вже є і приклад тому - я,Моє житя. 

Бо я повірила у нього й воно у відповідь повірило мені 

І простягнуло мені руки 

І повело у цей прекрасний світ. 


Ти кажеш сил немаєш,не можеш вибратись 

І знов чогось чекаєш, чого і сам не знаєш 


Але ж не знайдеш на землі когось сильнішого за себе 

І та любов живе в тобі і те добро і тії мрії і та надія 

Бо ти - є образ Бога,ти - його син, його частина 


Й не твій це шлях,не твоя доля 

Хоч і створив її собі 

Ти створений для щастя і любові 

Чомуж ти вибрав біль? 


Поглянь на мене 

Яка я була квола і слабка 

Яка я була хвора і сумна. 

А зараз, я здорова,сильна, 

Я - жива. 


У тебе вибір є і буде 

Й ніхто його не забере 

Тож вибирай,що хочеш: 

Гнити і коптити своє нутро і свої почуття? 

А може хочеш знов любити,насолоджуватись і просто жити, 

Пізнавши щастя глибоко до дна? 


Це вибір - Твій 

І ти творець свого буття,своєї долі і свого життя. 



м.Тернопіль, 04.09.2009р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.09.2009 18:59  © ... 

Мені дуже приємно і я дуже рада що змогла передати свої почуття...

 06.09.2009 11:02   

це навантаження дуже влучно описано.. Взагалі вірш дуже подобається мені... неабиякий талант написання і переживання...

 05.09.2009 13:35  © ... 

Дякую,приємно.
А щодо "Гнити і коптити своє нутро і свої почуття" - я хотіла вповну силу передати що людина з собою робить не прикрашуючи щоб її це більше зачепило і вона всетаки задумалась...

 05.09.2009 10:40   

Зачепило...От тільки слова: "Гнити і коптити своє нутро і свої почуття" на мою думку, несуть надто негативне стилістичне навантаження. а загалом гарно...