Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.12.2011 17:08Новела
Для дорослих  Про красу  Про осінь  Про місто  
30000
© Тетяна Белімова

Ліхтарі світла

Із циклу "Історії простих речей"

Тетяна Белімова
Опубліковано 06.12.2011 / 7708

Шумливі осінні потоки: лине з дерев золотаве ясне листя, а іноді ще й зелене, але з широкою смугою сухого, прив’ялого, сірого, багрянцем оторочене, вже старе, немічне й безсиле, мертво лягає на мокрий від безкінечних вересневих дощів асфальт. Останнє міське тепло, що, здається, просто осіло навколо кам’яниць, заплуталось між металевими ярусами гігантської телевежі, примостилось, як бездомний волоцюга, під історичним монументом у парку, але подме сіверський холодний вітер, захлюпочуть потоки льодянистого, сталево-сріблястого, справжнього жовтневого дощу, і разом із вогким ранковим туманом розтануть крихітні залишки літа.  

Ліхтар – справжня окраса умовної, з бетонних плит складеної алеї, що тягнеться вздовж узятої в колектор нещасної, ледь притомної, нещадно засміченої річечки. Виконаний в одному архітектурно-чугунному стилі зі своїми братами-ліхтарями, із дерев’янно-металевими лавицями між ними, одноногими смітницями і дугоподібним, із різблено-закрученим поруччям мініатюрним містком, перекинутим через ту саму колекторну річужку. Ліхтар стоїть першим від дороги в шерезі собі подібних, на тонкій довгій ніжці, прикрашений чудернацькими вензельками (а-ля ХІХ сторіччя), чорно-лискучий, обклеєний у декілька пластів, аж поки сягає людський зріст, оголошеннями усіх кольорів і будь-якого змісту. Світить він регулярно з восьмої вечора до шостої ранку у цьому раю для собачників і їхніх улюбленців, освітлює, буває, нічні оргії безтямно п’яної молоді, або вечірні посиденьки місцевих бомжів. Удень простір під ним перетинають ті самі любителі собак і пива, зрідка прибивається на лавицю під ним якась самітня пенсіонерка інтелігентного виду чи молода пара з дитячим візочком. Літом незнищенні легіони різнокаліберної мушви так засиджують матоване скло його класичних віконець, що здаля воно виглядає притонованим, як в сучасних автівках, взимку ж величезні застиглі бурулі мутно-молочного кольору різнорозмірними сталактитами звисають на всі чотири боки, і велична снігова шапка Мономаха акуратним конусом височить на його маківці.  

Ліхтар виглядає витонченим естетом у навколишньому занедбаному ландшафті, йому, мабуть, більше пасувало б стояти десь у невеличкому скверикові тихого центру, ніж у цій зоні відпочинку депресивного спального району і по сумісництву промзони. Проте за задумом невідомого населенню зодчого він став окрасою саме цього невибагливого робітничого куточка. 

"Приємно, - можливо мислить Ліхтар, - світити восени, коли ранні сутінки доносять шум ще не скорочених на зиму літніх поїздів". Цей гомін недалеких залізничних колій, гучний посвист локомотиву навівають солодку тугу за літнім теплом, нещодавньою спекою, ніби доносять гіркувато-солоний дух моря, і безперервний шурхіт хвиль вчувається у цьому одноманітному перестукові коліс по рівних металевих рейках. Білувате ліхтарне світло відкидає золотаві полиски на вологі поклади опалого осіннього листя, і вітер розносить пах першого, влаштованого двірниками згарища, сумну звістку того, що чекає на всю цю навколишню красу, яка буде нещадно зметена з асфальту, повигрібувана з пожухлої, сухої трави, згорнута, страмбована і спалена на задвірках біля смітників. 

Сучасне життя диктує свої закони, нав’язує свої стереотипи, заганяє в інтернет-кут, розставляє рекламні щити. Біґборд, простий собі біґборд без трикутної тривимірності, яка кожні двадцять секунд змінює картинку огляду, примостився якраз біля центральної алеї парку, і крайня його Люмінесцентна лампочка не лише освітлювала предмет зображення, а й з місця свого розташуванням могла без жодних перепон роздивлятися Ліхтар, який був від рекламного щитка за якихось десять метрів.  

Люмінесцентна лампочка – модна вискочка, схожа на знеособлено-тонке породження від офісного планктону, коли значення має лише форма, зовнішній лоск, упаковка, так би мовити: бездоганний одяг, досконала зачіска, гелево-накладні нігті, нічого природного, жодних емоцій. Люмінесцентна дама китайського походження роздивилася Ліхтар до найменших подробиць, і якось сама собою завелась у неї доволі неприємна звичка порівнювати своє й Ліхтаря існування, оцінювати відмінності, вишуковувати розбіжності і все тлумачити на користь Ліхтаря. Вона висить над самісінькою дорогою, і вихлопні гази, безперечно, шкодять її здоров’ю, а от дехто насолоджується чистим парковим повітрям, стоїть майже над річенькою. Вона мала нещастя народитися в бідній китайській провінції, і в неї було важке дитинство, тоді як деякі народилися у столиці, каталися, як сир у маслі, ще від народження. Що вона освітлює? На що марнує своє життя? Усілякий рекламний мотлох, масні пики політиків, безглузді передвиборчі гасла. Натомість дехто ніби на пожиттєвому курорті відкидає знічев’я приглушені матовим склом промені на одну й ту ж саму, не дуже широку доріжку. 

«Кожен вечір має свій колір, свою насиченість, свій настрій», – так думав Ліхтар. Він був усім задоволений і навіть не помічав нещодавно встановленого рекламного щита, як, між іншим, і Люмінесцентної лампочки на ньому, яка щодня у світлу пору доби втуплювалася у нього, не зводила з нього свого затушеного вдень, але все одно зрячого ока. Щодня світиш не однаково, і це зовсім не залежить від погодних умов і повноти місяця, не пов’язано із перепадами напруги чи зменшенням електроенергії. От, приміром, сніг. Його треба освітлювати блакитнувато-холодним, сріблистим сяйвом, нагнітати навколо себе сніжинки, які залежно від вітру, чи то крутяться у шаленому ритмі, рухаючись по колу незрозумілими траєкторіями, так, що не ясно догори вони злітають, чи все ж опускаються донизу, чи то урочисто й повільно великими, білими, лапатими хмарулями осідають на перехожих, на їхніх домашніх песиках, засипаючи сліди й хорошого, й поганого, всього, що відбулося біля Ліхтаря за день. 

«Чому так у житті буває, що одним все, а іншим лише рекламний щит?», - не вгавала таки Лампочка. І вона теж би хотіла бути такою ж високою, на стрункій підпорі, а не звисати з тоненької курдуплястої коротулі. Вони, якщо б могли, заховали б її так, щоб вона й найменшої тіні не кидала на щасливо усміхнене обличчя реклами. А дехто, між іншим, височіє, помітний здаля, неприхований ні кущами, ні деревами, перший від дороги.  

«Все ж найкраща пора року – весна», - такі думки легко прочитувались у обмерзлому полискові осіннього ліхтарного світла. Ось під Ліхтарем стоїть Він, увесь сповнений весняного шумливого, можливо, навіть першого, і тому чистого й ніби осяйного почуття. Він чекає на Неї, притискає до себе букетик нарцисів, може, у Нього в кишені прихована шоколадка, бо Вона, звичайно ж, солодкоїжка. Його обличчя у ліхтарному світлі виглядає білою машкарою П’єро: ті ж схвильовані очі, опущені кутики вуст (а раптом Вона не прийде?), ті ж поетичні рядки, що складаються й розпадаються в голові, а ненаписані вірші промовляються пошепки, навіть на морморандо (може, Їй не сподобається?). Але ось лунає дзвінкий перегук підборів укінці алейки, і в окреслене ліхтарним світлом коло на асфальті вступає Вона. А, так це і є Вона? Та сама, яка стільки разів ще школяркою у гурті подружок – щебетливих синичок – проносилась повз нього, коли прямувала зі школи чи в школу? Та сама, що темними зимовими вечорами верталася з хорових репетицій, боязко бігла з трамвайної зупинки до батька, який чекав тут на неї, спустивши з повідця їхнього песика, заскнілого за день у задушливій, із пересушеним від розпечених батарей повітрям, квартирі? Він і Вона, зустрівшись, нічого не кажуть, промовисто мовчать, а які ще потрібні слова, якщо уста в цей вечір, у цю ніч призначені зовсім для іншого… За мить, вони просто розчиняться у темному тлі весни, там, за рампою ліхтаревого світла, там, де соловей солодко виводить міську пісню кохання, хоч, може, й не відає про це, а просто віддається плину почуттів. 

У осінній мрячний від холодної, монотонної сльоти вечір приємно згадувати весняне побачення, думати про ліниву літню спеку, знічев’я оглядати вулицю, ковзнути поглядом по дорозі, рекламному щиткові над нею.  

«О! Втупився! Дивиться просто на неї! Що? Не бачив ніколи памперсів? Так подивись! Для таких, як ти, я їх спеціально й освітлюю! Робота у мене така!», - лампочка й зраділа, що ліхтар побачив її нарешті, й оскаженіла водночас. Бач, який весь із себе! Елемент урбаністичної естетики й світильник – два в одному, як шампунь і кондиціонер в одному флаконі, які вона нещодавно підсвічувала! Раптом скрегіт гальм і надривний звук тертя – гальмування – і – задніх – і – передніх – коліс об асфальт відволік її від вибудовування внутрішнього монологу. 

«Ми ведемо репортаж із місця ДТП, яке відбулося в Шевченківському районі нашого міста приблизно годину назад. Як ви можете бачити, водій, не впоравшись із керуванням позашляховика, виїхав на тротуар і, проїхавши кілька метрів, врізався в металеву основу ліхтаря. Люди, які знаходилися в кабіні автівки, не постраждали – спрацювали подушки безпеки, але машина сильно пошкоджена. У даний момент власник очікує на евакуатор. Водночас виникає питання: хто відшкодує міському комунальному підприємству ремонт ліхтаря, якщо його ремонт взагалі буде можливим?». 

Світити Ліхтар ще міг, якимось дивом, хоч його струнка ніжка й зігнулася від немилосердного удару, електричні дроти всередині нього не ушкодились. Крізь вензельочки й ґратки віконець на всі боки порозліталися дрібненькі скалочки побитого скла, як із свічада Снігової королеви, хоча сама лампа й не ушкодилась. Він не впав! Він не впав, а продовжував стояти, зігнутий, але все одно сяючий електричним вогником, відкидаючи химерні, видовжені тіні на всі боки. 

Через декілька днів двоє жеківських робітників за допомогою кувалди сяк-так розігнули його, але безобразний, біліючий світлою раною вигиб, нерозкритий, ніби прихований надлом так і залишився сумним нагадуванням про життєву катастрофу, яка спіткала Ліхтар. Тепер він не міг уже стояти прямо, як його брати, і похилена трохи на бік голова не збирала снігову шапку Мономаха, а лише молодіжний легкий беретик. 

Люмінесцентна китайська Лампочка не побачила всього цього. У момент катастрофи, чи то від переляку, чи то строк їй уже прийшов, вона перегоріла, зачорнивши зсередини своє скло. 

Київ Червень-Листопад 2011
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.12.2011 Проза / Новела
AMORE (Банальний)
10.12.2011 Поезії / Вірш
Пташине радіо
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Новела Про місто
17.01.2012 © Софія Скопіє
Прощай, Різдво (1)
06.12.2011
Ліхтарі світла
16.11.2011
AMORE (Далекі перспективи)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 371  Коментарів: 11
Тематика: Новела, історії, про красу, місто, про осінь, ліхтарі, світло, прості речі
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.03.2013 13:53  Каранда Галина 

 06.12.2011 22:34  Тарас Іванів для © ... 

Чесно?! Якби не воно, я б і не читав. Тратити час на прозу?.. А доведеться!) 

 06.12.2011 21:31  © ... для Тарас Іванів 

А як же його розділити без шкоди для їхнього, близнюкового, здоров`я? Запропонуйте варіанти. А що, таким незрозумілим це речення вийшло? 

 06.12.2011 21:10  Тарас Іванів 

У Вас в першому реченні зрослося декілька сіамських близнюків))))
Розділіть...- благаю. Дуже сподобалось! 

 06.12.2011 18:54  © ... для Каранда Галина 

Дякую!

 06.12.2011 18:25  Каранда Галина для © ... 

цікаві характери... 

 06.12.2011 17:49  Тетяна Чорновіл для © ... 

Не знаю, як тепер згадати! Це було років 15 назад! Мені дали почитати книжку, в якій було 2 повісті! Про мурах я прочитала, а про бджіл не встигла, бо забрали! Так цікаво описувалися стосунки в мурашнику... Автор, здається, англієць чи американець.... Як я забула. Просто запам"яталось, що символіст!
Як щось пригадаю, скажу! 

 06.12.2011 17:44  © ... 

Цікаво. Як згадаєте, хто автор "про мурах", напишете, добре? Я такого не читала.


А от у кого речі живуть своїм життям, так це у Андерсена!

 06.12.2011 17:39  Тетяна Чорновіл для © ... 

Також, як виявилось, люблю! Я до Вас нічого схожого не читала! Оповідання прочитаю, думаю, знайду.
А ще, пам"ятаю, читала давно колись повість (не знаю зараз прізвища автора на жаль ) про життя мурах (олюднене). Автор - символіст. Ще в нього схожа є про бджіл. Аж незручно за своє невігластво, але було ду-у-уже цікаво читати! 

 06.12.2011 17:29  © ... 

Я прочитаю обов`язково. Я люблю такий магічний реалізм. А Ви? У Маркеса є таке оповідання "Єва і її кішка", там також речі живуть своїм сумним життям.... 

 06.12.2011 17:22  Тетяна Чорновіл для © ... 

Сумна історія.... Як і в житті...Я також маю спробу опису життя речі! (оповіданнячко "Думки старого годинника") 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +51
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди