* * *
Однокурснику...
Охололі залізні перила
Увібрали моє тепло,
Іще мить – і на край би ступила,
Мені стало уже все одно.
Занімілі, заплакані очі
Віддзеркалились в Смотрич-ріці,
Я б являлася кожної ночі
Десь в каньйоні з конспектом в руці.
Смерть прискорено шепотіла:
“Ти назавжди забудеш свій біль”,
Але раптом мене щось спинило –
Я зустріла твій погляд німий.
Уявивши, як в твоїх обіймах
Я ввібрала багато тепла,
І з думками, що щастя ще прийде,
Я подалі від мосту пішла.
м.Кам’янець-Подільський, 10.11.2008