Чекати на свою весну, або Над прірвою у житі
Здається, проминули весни
І сонце котиться до сну,
А я тобі кричу: "Не змерзни!
Чекай її - твою весну..."
А ранки крапають в безодню
І очі - кожен день чужі.
Хтось інший дивиться за обрій,
А ти - чекатимеш свої.
Десь зорі падають у жито,
Чіпляються за край буття,
А ловчий дивиться у прірву
І слуха їх серцебиття.
