Ловелас
(Нещасним, родженим в день кохання)
Буду брати, буду – і не раз!
І кохати, не цілуючи у губи.
Я живу, я бавлюсь в дикий сказ,
Відкриваючи вікно в борделі й клуби…
Ми мерзені, значить докір – пустка, блеф.
Все можливе – одягти і поносити!!!
А красуні вірній (впевнений наш шеф),
Вир кохання у життя мус накотити!!!
Понесло!!! Ха!!! А трамвай - вже за кущем,
Обнадійливо поблимав і сховався…
От тепер, брателла, Бозя – і бичем,
Ох – по дупі, і по плечах… Що, награвся?
