21.12.2011 10:39
-
250
    
  3 | 3  
 © Каранда Галина

Фрагменти одного робочого дня.

Фрагменти одного робочого дня.

Мініатюра

Стою за прилавком. Підходить жінка.

- Дай мені оте…

Мовчки чекаю.

- Ну оте, забула, як називається… Це ж я в тебе брала?

Лице наче знайоме, тому про всяк випадок киваю.

- Мабуть, а що саме?

Дивиться явно на сервелат.

- Ану дай мені ліверку по 38…

Ліверна лежить з іншого кутка , і по 12, тому "не ведуся на провокації" і слідую за поглядом. Беру сервелат

- Оце?

- Да. Ой, це сервелат? Ну, давай.

Важу.

- 22 гривні

- І дві палички ліверки.

Важу й це.

- 12 гривень. Ще щось братимете?

- Ні. Скільки з мене?

- 34 гривні.

- Та ти що!

- 22 і 12. разом – 34.

- Та що ти!

В голосі глибоке обурення.

На лиці – мука і явна робота думки, як на картині « Усний рахунок ». Мовчки даю чек. Дві хвилини спостережень за титанічними зусиллями мозку, в повному обсязі відображеними мімікою, - і я таки отримую гроші!.


На обмовки вже навчилася не звертати увагу, - це з усіма буває. «М`ясло» просять регулярно. Але коли замість "рису кримського" запитали «крису римського», ледве не засміялася, та виду не подала. Головне, покупець навіть не помітив, що "зморозив".


- Дайте півкіло масла!

Ріжу, важу, озвучую результат: 495 грамів.

Глибоко зітхає, приречено так:

- Та ну хай уже буде!...

Ну не ювелір я! Що поробиш?!!!


Ходить у нас одна жінка, з рук «хімфармовські» таблетки продає. І купують! . Так от, іде, й звичний монолог начитує:

- Доларен , анальгін, цитрамон, ой, цитрамону нема, аскофен….

І це все одним тоном….

Не знаю, як кому, а мені смішно.


А взагалі, весела в мене робота! Це реальні події лише одного робочого дня. Ті, що найбільше запам`яталися.

Насправді їх значно більше, смішних і не дуже... Та хіба згадаєш?



Лубни, 20.12.11

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.12.2011 18:35  Оля Стасюк 

Весело!

 21.12.2011 18:22  Тетяна Белімова => © 

Галино! Із задоволенням усе прочитаю, лишень випаде вільна хвилька.

 21.12.2011 18:21  Тетяна Чорновіл => © 

:)))))))) Не знаю, чи тільки я, але я ніколи не хамлю. І до мене продавці дуже ввічливі й душевні! Може то в нас в Черкасах так!

 21.12.2011 18:11  © ... => Тетяна Чорновіл 

тобто, з усієї молоді тільки Ви ввічливі?)

 21.12.2011 18:09  Тетяна Чорновіл => © 

Я точно не така ( з усієї молоді в Черкасах! :))))))))))))))))

 21.12.2011 18:07  © ... => Сашко Новік 

та відсотків 80! чесно! це найбільше бісить, особливо від молодших!

 21.12.2011 18:06  Сашко Новік 

Весело. Але оце "ану дай". Це що, всі покупці такі в Лубнах?

 21.12.2011 16:39  Тетяна Чорновіл => © 

Веселі нотатки! :)))) Трохи мені знайоме, хоч і не на стільки!

 21.12.2011 16:27  © ... => Тетяна Белімова 

у мене на цю тему ще є мініатюри "По той бік прилавка" і "Гади!", а ще гумореска ,"Базарні замальовки", здається...

 21.12.2011 15:10  Шайковський Олександр 

Це реалії життя, і такого є багато. Що ж ти поробиш, що не всі вміють рахувати добре без калькулятора і похибку в 5 грамів вважають ледве не катастрофічною. Зате жити веселіше!)) Та й де б взялися такі цікаві історії, якби усі говорили правильно і рахували швидко! =)

 21.12.2011 12:54  Тетяна Белімова 

Хороший початок для оповіді "По той бік вітрини". Світ навиворіт, світ очами не-покупця, а того, хто обслуговує, його рефлексії, почування. Тут підкуповує оповідь від першої особи, її гранична щирість. На мій погляд, вийшло не комічно, а трагі-комічно, бо насправді за тими мовними помилками й кліше стоїть наше необлаштоване й незахищене життя... Дякую!

 21.12.2011 11:44  Тарас Іванів 

Згадав чарівний 91... Я теж на товчку стояв(((