Роки… Років домовина
Смокче вітри наших доль.
Вітрякова лопать – днина
Розгубила свою роль.
Роздала всі зорі небу
Ніч вечірня в досвіти.
Хтось у час підсипав меду,
Й гучно вигукнув – лети.
Згорювалися хвилини
В щосекундній метушні.
Слізним стогоном щоднини
Десь холонуть в проваллі.
Дріт годин стигмує руки –
Не вчепитись, не сягти
Лету часу… Як гадюки,
Його хвилі утекли.
