Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.12.2011 15:11Оповідання
 
Вісточка
20000
© Оля Стасюк

Вісточка

Оля Стасюк
Опубліковано 27.12.2011 / 8070

Блиск полум’я привів Бруно до пам’яті. 

Він ледь встиг відповзти від річки, як на берег з тріскотом впала палаюча береза. 

Лісом знову прокотився грім. 

На цей раз блискавка ударила в інший кінець горизонту - спалахнув сніп полум’я і зник у невідомості. 

Перші холодні краплі дощу повернули собаку до життя. 

Деякий час Бруно ще лежав, висолопивши язика, на піску. Потім доповз до річки і став жадібно пити. 

Новий удар грому здався йому спомином скрипу шибки в будинку Лючії. 

Вже третю добу він йшов по сліду. Бруно просто не міг не дійти. Його права лапа була скривавлена. У шерсть набилося пилу і череди. 

Але шнурок на шиї ще не стерся об каміння і не порвався об важкі віти хащ. Скроплена сльозами вісточка знайде свого господаря.  

Пес знову почув грім. Дощ полив, як із відра. 

Бруно заповз під ялинник, востаннє вдихнув живучі випари прілої хвої і заснув. 

Це був непородистий собака – далеко в його роду хтось був «благородної крові», але нині на виставку собак, ігрище багатіїв Торонто по той бік озера, його просто не пустили б. 

Бруно був рудий, мов пріла деревина сосни. Лючії особливо подобались його велику чорні очі. Пес був капловухий – і саме ці вуха наче були не від тіла, темні і великі. Але він був страшенно симпатичний, як казала Лючія, і добрий друг, як казав Білий сокіл. 

До останнього Бруно і біг вже кілька діб. 

Йому знову приснилися прощальні очі Лючії, коли вона, вся в сльозах, вішала йому через шибку на шию цю вісточку. 

- Біжи до Білого сокола! – плачучи. шепотіла дівчина, обіймаючи рудого друга, наскільки дозволяла вузька прорубка у стіні, що заміняла вікно. – Нехай мчить до своєї бідної Лючії, кинутої всім білим і добрим світом у хащі рук цих людей. Дядько хоче мне видати заміж за полковника; він пережив двох своїх жінок, що не витримали п’янки та побоїв. Хай Білий сокіл прилине до своєї Лючії, як застане її живою. 

Бруно добре знав індіанця, яким марила його господиня з місяця буревіїв; вони часто втрьох бігали зеленими луками коло підніжжя Аппалачі і пес не знав, кого ту мить любив більше – свою синьооку і чорнокосу господиню, що була схожа на вранішню зірку, чи хороброго і вродливого Білого сокола, що точно скидався на місяця. 

Недовго тривала їх щастя - індіанець вимушений був від’їхати ненадовго, лишивши кохану. Цим і скористався дядько сироти. Вже за тиждень він мав намір видати дівчину за полковника. 

Бруно прокинувся від пісні. Вранішня зірка ледь торкнула небосхил; річка прокидалася. 

На іншому березі стояло мисливське топі. Від нього і линула пісня. За переліском виднілося індіанське поселення.  

Бруно впізнав голос і кинувся у воду. Холод і сильна течія одразу скували його тіло, але лапи інстинктивно рухались. Цей інстинкт самозбереження був вище всіх рефлексів. А тут пес мав вижити не лише для себе, а й для синьоокої красуні. 

Хвиля винесла Бруно на берег. Він підповз до вогнища і втратив свідомість. 

Прокинувся він на руках у Білого сокола. Шалений вітер ледь не збив Бруно, але його міцно тримав індіанець. Парубок знайшов собаку, прочитав послання, негайно взяв коня і помчав до селища, де жила Лючія.  

Він прибув уночі. В домі дядька дівчини всі спали – господар добре хильнув з полковником за завтрашнє весілля, і вони тут же позасинали за столом. Старшого сина і жінки не було вдома, молодший теж спав непробудним дитячим сном. 

Індіанець впав до ніг Лючії і вони тихо зникли в темряві ночі. 

Як же сердилися полковник і дядько Лючії, і як раділа тітка, що вважала схожу справу злочином, але не сміла перечити чоловікові! Гонитва нічого не дала – втікачі зникли. 

Якби ви коли-небудь зазирнули на береги однієї з сріблястих приток Міссурі, де обабіч височіють сосни і грають на сонці верховіттям - там, у чарівному куточку півночі, в затишній хатинці, досі живуть Білий сокіл, Лючія, Бруно та Їхнє Щастя. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.12.2011 Поезії / Вірш
Быть или не быть
27.12.2011 Поезії / Вірш
Формули
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання
22.07.2011
Загублена
21.12.2011
Веселі уроки
27.12.2011
Вісточка
28.12.2011
Незнайомка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 120  Коментарів: 8
Тематика: Оповідання, вісточка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.12.2012 12:34  Наумець Світлана 

Дуже красиво. Люблю романтичні історії про щасливе кохання 

 28.12.2011 16:56  © ... 

Дякую за коментарі! 

 28.12.2011 16:30  АнГел 
 28.12.2011 16:18  Тетяна Чорновіл для © ... 

Романтичне оповідання! ))

 27.12.2011 20:31  © ... для Каранда Галина 

Сама не знаю. Мені їх і жаль, і захоплює їх близькість до природи.... Вони такі сміливі.... 

 27.12.2011 19:58  Каранда Галина для © ... 

хороше оповідання. А чому ти так любиш індіанців?) 

 27.12.2011 17:51  © ... 

Дякую! 

 27.12.2011 17:02  Олександр Новіков 

Цікаво 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди