Різдвяні сподівання
Частина 3Світанок манив та п’янив, та всі чекали вечірньої зорі. Свіжа хвоя давала відчуття чогось нового, якоїсь незвіданої радості. Мене вабили до себе традиції, дива та таємниці.
На столі тяжіють колоски: пшениці, проса, вівса. І всі вони воєдино злились у магічний оберіг під назвою дідух. Ці колоски дають хліб, а він дає життя. Ми поклоняємось хлібу і просимо щасливої долі та довголіття: на сто років, або до наступного року.
Я залишилась наодинці із свічкою. Я б могла молитися, могла б віддаватись мріям, та я морально впадала в пустку. Все величає та звеличує, і раз у раз, з уст в уста надає нового змісту старій історії.
Свята вечеря святкувалася з часів трипільської культури і була святом народження світла Дажбога. Майже усі християнські свята і їх традиції будуються на язичництві. На його основі формувалась і виросла наша багата та самобутня культура. Хоча, якщо вдуматись, то це й не дивно, адже я язичником є той, у кому живе дух предків. Ми поважаємо традиції і підтримуємо цей дух, просто у нових реаліях.
Здається прийшли колядники. Дух предків за нами наглядає. Таємничі тіні стоять на порозі, відірвавшись в цю ніч від вічної мольби. Ми їх не зрадимо, не підведемо. Погасла свічка… Історична колиска забере її світло у віки.
