03.01.2012 18:00
-
330
    
  5 | 5  
 © Андрій Гагін

Прихована хвилина

з рубрики / циклу «Вибір автора (Мої улюблені твори)»

Ідуть хвилини без запрошень в гості 

Старий годинник вказує їм шлях. 

Завмерла мить, або це так здалося: 

Живе вона в маленьких лиш речах. 


Рясний тут сніп, колись стояв, колосся 

Тепер пусте... сучасне тут вікно. 

і дивно те, що на підлозі зосталося 

В шпаринці з колоска дрібне зерно. 


А час минав, вже з’їли скільки злості, 

Ловили щастя в заводях життя.  

А іноді стояли, наче на помості; 

Тримали віру у своє ще майбуття. 


Що втратили за цей час, що придбали 

Хто зайде в дім, а хто давно пішов. 

Встеляла землю там весна квітками, 

Або зима, заходить з білим снігом знов. 


То ластівкою в дім загляне щастя,  

То радість промайне - лоскоче знов.  

Вогню промінчик в серці, що узявся 

Й мов паростки верби - зросте любов. 


І від кохання ми колись вмирали,  

Але блаженна мить тоді жила.  

Не знаючи життя ще інтеграли  

Нас доля веснами тоді вела.  


Ми скільки вже зерна того зібрали; 

Не повернути час той, ні на мить. 

Насправді, його більше витрачалось: 

Коли згадаєш - у душі болить! 


Зернинку тут я міг би не побачить - 

Тепер та проросла у серці і, щемить. 

Колоссям зацвіла із нових значень, 

І лиш годинник проводжає мить. 



грудень, 2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.07.2013 07:47  Тадм 

Чудовий вірш, дуже сподобався, але у фразі "Що втратили за цей час, що придбали" краще було б "за час цей....."

 02.02.2012 16:04  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую Вам! Дійсно так. Приємно.

 02.02.2012 16:03  © ... => Микола Чат 

Дякую Миколо!

 02.02.2012 16:03  © ... => Сашко Новік 

Дякую Олександре! Дійсно нахлинуло )

 02.02.2012 16:02  © ... => Каранда Галина 

Дякую Галино!
Задум вірша ще з літа. А от реалізував, лише взимку - знайшлася хвилина, щоб вилити все на папір.

 02.02.2012 15:58  © ... => Оля Стасюк 

Дякую Олю!

 02.02.2012 15:58  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую, Тетяно!

 04.01.2012 01:44  Тетяна Белімова 

Кожному з нас доля дарує свій життєвий сніп, і важко бачити, як його колосся намарне розсипається і закочується між шпарини. Вітаю! Чудова поезія!

 04.01.2012 00:09  Микола Чат => © 

Сильна філософія!

 03.01.2012 23:27  Сашко Новік 

нахлинає бува

 03.01.2012 21:30  Каранда Галина => © 

А час минав, вже з’їли скільки злості

дуже вразило це речення.... а дійсно ж ... з"їли... сильно!

та й увесь вірш сильний. люблю, коли за простими словами стоїть ціла філософія.

 03.01.2012 19:56  Оля Стасюк 

Гарно...

 03.01.2012 19:48  Тетяна Чорновіл => © 

Зернинка пам"яті... Хвилююча поезія...