з рубрики / циклу «Хто крайній по щастя?»
Ваші Образи плачуть, мов скрипка…
Ваші вірші – безмежно сумні.
Як на вітрі роз’ятрена квітка,
Що одна потерпа в ковилі…
У полоні рядків нещасливих
Моя пам’ять карбує слова:
Світ випалило дірами надії,
Але вона, сердешна, ще жива!
**********************
А Ваші вигорілі крони,
Де тужать гнізда вороння,
Несуть в собі всесвітню втому,
Вселенську тугу…І знання
Чогось, що нам не осягнути,
Про те, де ще ми не були…
Та не спішіть рубати пута,
Питати в Господа – КОЛИ?
Все є, як є. як бути має.
І нам – нічого не змінить…
Ми на Землі шукаєм Раю.
Медову М’ять
на душу звомплену
полить.
31.12.11
